Всесвітній день допомоги хворим на проказу

vsesvitnij-den-dopomogy-hvorym-na-prokazuЦей день під назвами: «Всесвітній день допомоги хворим на проказу» або «День прав хворих лепрою» відмічають з 1953 року. Проказа – це хронічне інфекційне захворювання. ЇЇ ще називають: «лепра», хвороба Хансена, хансеніоз, фінікійська хвороба, скорботна хвороба, кримка, лінива смерть і інші. Проказа відома давно. Перші відомості про лепру є в Єгипетських папірусах періоду 3,5-4 тисячі років до нашої ери. В середині 8 століття інфекція вразила майже всі європейські держави та інші континенти. В той час в Європі було біля 19000 лепрозоріїв. Тільки у Франції їх було більше 2000. В подальшому, можливо, в результаті підвищення життєвого рівня, поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя, та обов’язкової ізоляції хворих, випадків лепри ставало все менше та менше.

На протязі віків лепра була невиліковною хворобою, приводила до інвалідності, потворності та неминучої смерті. Щодо неї було і залишається ще багато страху та забобонів. В ті далекі часи для людини, яка захворіла проказою, наступали страшні дні її життя, аж до смерті. Їх вважали проклятими. Їх боялись всі люди. В більшості держав їм дозволялось жити лише за межами населених пунктів. Їх відлучали від церкви, умовно хоронили. Вони не мали права відвідувати людні місця. Їх залишали чоловік чи дружина, сім’ї, рідня. Про свою появу серед людей хворі повинні були сповіщати з допомогою дзвіночка і кричати «нечистий, нечистий». З часом прокажених стали поселяти у спеціально відведених місцях, так званих лепрозоріях.

Збудника прокази в 1874 році відкрив норвежський вчений Герхард Хансен (в 1872 р. – демонстрував, а в 1874 р. – описав). Великий вклад в боротьбу з проказою та встановлення справедливого відношення суспільства до хворих на цю інфекцію, вніс французький поет, письменник та журналіст Рауль Фоллеро. Він також заснував в 1948 році Орден милосердия та в 1066 році Федерацію європейських противолепрозных ассоціацій. Звичайно, що сотні лікарів, вчених всього світу працювали і продовжують боротись з цією серйозною хворобою, але незважаючи на всі зусилля лепра вивчена ще недостатньо.

Збудником лепри є паличка Хансена (Mycobacterium leprae ). Інкубаційний період, тобто період від зараження до захворювання 3 – 12 (можливо і декілька десятків) років. На сьогоднішній день властивості цієї мікобактерії вивчені також недостатньо. Вважається, що зараження відбувається внаслідок тривалого контакту із шкірою хворої людини та слиною через дихальні шляхи. Лише 10 % осіб при цьому хворіють, що можливо залежить від стану імунного захисту організму та генетики.

Клініка прокази досить тяжка та в великій мірі спричиняє страх в інших людей. Спочатку вражаються шкіра, слизова оболонка верхніх дихальних шляхів і поверхнево розташовані нерви. На шкірі появляються світлі або темні плями. Вчені розрізняють декілька типів протікання хвороби:

Лепроматозна форма, коли при розмножені бактерії утворюються виразки, вузли на шкірі. На обличчі це приводить до формування «левової морди». При розпаді лепроми деформується ніс, відпадають фаланги пальців, тощо.

Туберкулоїдна форма, при якій вражається шкіра (пласкі плями червонуватого або білуватого відтінку), периферичні нерви, що приводить до втрати чутливості, можуть вражатися і внутрішні органи, кістки та суглоби.

Є й інші проміжні, стерті форми цього захворювання. На шкірі з’являються плями, але через декілька місяців можуть зникнути. Звичайно, що діагноз «проказа» лікарями ставиться на підставі не лише клінічних ознак, але й багатьох бактеріоскопічних та гістологічних досліджень. Обовязково обстежуються члени родини хворих на лепру та особи, які були в контакті з ними.

Сьогодні для лікування лепри є досить ефективні препарати. Якщо своєчасно встановлений діагноз, то при тривалому лікуванні хворий видужує. Лікування проводиться в закритих лікувальних закладах – лепрозоріях. ВОЗ надає безоплатне лікування для всіх людей, хворих лепрою. Після перенесеної лепри людина можливо, не буде повністю здоровою, але зможе жити повноцінним життям в суспільстві. На жаль, і лікарі нерідко забувають про цю хворобу, тому діагностується вона нерідко  з запізненням. В 40 % випадків проказа спричиняє тяжку інвалідність, нерідко летальне закінчення.

В останні роки, за статистикою ВОЗ проказа не є масовим захворюванням. Вона частіше проявляється в країнах Азії Африки, Центральної та Південної Америки (тропіки, субтропіки). Наприклад, в 2006 році, на всіх континентах зареєстровано 260 тис. нових випадків прокази.  На сьогодняшний день біля 180 тис. чоловік в усьому світі страждає від прокази (в деяких джерелах літератури мова йде про мільйони хворих). Найчастіше хворіють діти. В більшості випадків хворі ізолюються в спеціальні лепрозорії, де перебувають без виходу до смерті або до повного видужання. В Україні ця хвороба реєструється один раз в декілька років за рахунок міграції населення, особливо в екзотичні країни.

З метою профілактики захворювання на проказу необхідно при появі підозрілих уражень звернутись до лікаря. Люди не завжди дбають про своє здоров’я та можуть із запізненням звернутись за допомогою в лікувально-профілактичний заклад. Слід дотримуватись елементарних правил особистої гігієни та вести здоровий спосіб життя.

Література:  

  1. Дедишина Л. Відгомін минулого [лепра] // Фармацевт-практик. — 2014. — № 1. — С. 30-31.
  2. Комитет экспертов ВОЗ по лепре: Доклад Исследовательской группы ВОЗ.- Женева, 1990.- 50 с.
  3. Про удосконалення медичної допомоги хворим дерматовенерологічного профілю та лепрою // Український журнал дерматології, венерології, косметології. — 2011. — N 2. — С. 11-17.
  4. Руководство по борьбе с лепрой.-М.: «Медицина», 1982.-116 с.
  5. Ткаченко Т. Лепра: гримасы «великого имитатора» // Фармацевт-практик. — 2006. — N3. — С. 40-43
  6. Торсуев Н.А. Распознавание и дифференциальная диагностика лепры.-М.: «Медицина», 1971.-184 с.
  7. Химиотерапия в программах борьбы с лепрой: Доклад Исследовательской группы ВОЗ.- Женева, 1985.-34 с.
  8. Чиракадзе Г.П. К вопросу истории лепры в Грузии «сабчота сакартвело». Тбилиси, 1964.-95с.
  9. Ющенко А.А., Вишневецкий Ф.Е. Актуальные вопросы лепрологии. Астрахань, 1984.-171с.