Всесвітній день допомоги хворим на проказу


vsesvitnij-den-dopomogy-hvorym-na-prokazuЗгідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі зареєстровано близько 11 мільйонів осіб, що страждають на лепру. З медичного та соціального погляду, лепра є тяжким захворюванням. Упереджене ставлення суспільства до хворих з лепрою, що підлягають повній фізичній, соціальній ізоляції, в значній мірі ускладнює проблему виявлення випадків захворювання та боротьби із нею. До цього слід додати хронічний характер перебігу захворювання та відсутність упевненості, що навіть після затяжного лікування можна досягти повного звільнення організму від мікобактерій.

Всесвітня організація охорони здоров’я звернула увагу на проблему лепри ще у перші десятиліття свого існування. Її надихнув Рауль Фоллеро, який присвятив усе своє життя боротьбі проти лепри. На честь Фоллеро ВООЗ встановила ще у 1954 році, 30 січня, Всесвітній день допомоги хворим на проказу. Цей день повинен привернути увагу міжнародної спільноти до всебічного перегляду та ретельного ознайомлення з проблемою лепри у світі та можливість допомоги таким хворим.

Лепра — це хронічне інфекційне захворювання, відноситься до антропогенних інфекцій. Вона має інші назви — проказа, хвороба Хансена та інші. Захворювання викликається патогенним мікроорганізмом Mycobacterium leprae. Наразі лепра розповсюджена у країнах Африки, Південно-Східної Азії, Південної Америки та Океанії. Украй рідко — в країнах Європи та Північної Америки. Лепра має затяжний інкубаційний період, який може тривати від 3-х до 5-ти років, інколи 20 років. Хвороба може розвинутися у будь-якому віці та не має расових обмежень. Концентрація хворих на лепру в економічно нерозвинутих країнах та зв’язок її з перенаселенністю відмічається досить часто. У розповсюдженні лепри важливу роль відіграють екзогенні фактори високого ризику.

Достовірно спосіб передачі захворювання невідомий, проте багаторічні спостереження за хворими відзначають зараження при постійному контакті здорової людини з хворим на лепру. Немає жодних доказів з приводу передачі людині хвороби від гризунів, бліх, комах та інших. Важливим фактором постійного інфікування, а також неможливість простежити осередок інфекції у зареєстрованих хворих являється той факт, що безсимптомні контактуючі хворі можуть розповсюджувати мікобактерії із порожнини носа задовго до того, як їм буде встановлено діагноз прокази. Варто відмітити, що мікобактерії лепри можуть розповсюджуватися із лепроматозних виразок нелікованих хворих, з молоком матері, з шкірних придатків. Лепроматозні мікобактерії ймовірно можуть передаватися повітряно-крапельним шляхом. Вони є у ґрунті та у воді.

Діагностика лепри дужа складна. Лікарі повинні встановити нагляд за хворим, якщо є хоч якісь сумніви чи підстави відносно захворювання. Це дозволить відгородити людину від психологічного, соціального та будь-якого іншого тиску, пов’язаного з встановленням неправильного діагнозу. Є деякі медичні міркування, які можуть допомогти під час встановлення діагнозу:

  • шкірні ураження: інфільтрати, плями, папули, вузли з’являються непомітно, не викликають свербіж. Перебіг затяжний, може бути розтягнений на роки;
  • втрата шкірної чутливості до всіх подразників. Раніше таким чином перевіряли хворих: їх шкіру у місцях ураження кололи голкою, у більшості випадків хворі взагалі нічого не відчували. Такий метод діагностики вважають дієвим і точним;
  • потовщення нервових стовбурів і поверхневих нервів. Внаслідок невриту нервові стовбури збільшуються та змінюють форму. Лепроматозний неврит супроводжується м’язовою слабкістю, атрофією та паралічем. Відмічається випадання волосся.

Звісно, дерматологічні, неврологічні та лабораторні обстеження дадуть можливість встановити правильний діагноз на ранніх стадіях її розвитку. Важливо тестувати шкірні висипи та кінцівки з приводу втрати тактильних відчуттів. Лепру можна діагностувати лише при наявності клінічних ознак захворювання.

Лепра перестала бути захворюванням, що стоїть осторонь від усіх інших хвороб. І хоча більшість людей боїться її та вважає такою ж бідою, як і СНІД, її лікування може проводитися в основних закладах охорони здоров’я чи навіть вдома. Ця інфекційна хвороба відзначається низьким рівнем захворюваності. Більшість людської популяції має природній імунітет до лепри.

Головною проблемою Всесвітньої організації охорони здоров’я є боротьба з лепрою на рівні первинної профілактики. На сьогоднішній день основним завданням повинна бути рання діагностика та ефективна лікарська терапія. Важливим також є заходи вторинної профілактики — виявлення випадків захворювання. Це можна досягнути за допомогою первинної медико-санітарної допомоги за активною участю усього населення тієї чи іншої країни, де є випадки захворювання на лепру.

Список використаних джерел:

  1. Дедишина Л. Відгомін минулого [лепра] // Фармацевт-практик. – 2014. – № 1. – С. 30-31.
  2. Комитет экспертов ВОЗ по лепре: Доклад Исследовательской группы ВОЗ.- Женева, 1990.- 50 с.
  3. Про удосконалення медичної допомоги хворим дерматовенерологічного профілю та лепрою // Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2011. – N 2. – С. 11-17.
  4. Руководство по борьбе с лепрой.-М.: «Медицина», 1982.-116 с.
  5. Ткаченко Т. Лепра: гримасы “великого имитатора” // Фармацевт-практик. – 2006. – N3. – С. 40-43
  6. Торсуев Н.А. Распознавание и дифференциальная диагностика лепры.-М.: «Медицина», 1971.-184 с.
  7. Химиотерапия в программах борьбы с лепрой: Доклад Исследовательской группы ВОЗ.- Женева, 1985.-34 с.