ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ДОНОРА

день донора14 червня — Всесвітній день донора крові. Він був заснований за ініціативою ВООЗ та Міжнародної організації Товариства Червоного Хреста в 2005 році на 58 сесії в Женеві. Саме 14 червня, до дня народження австралійського імунолога Карла Ландштейнера, який отримав Нобелівську премію за відкриття в 1930 році груп крові, був запроваджений Всесвітній день донора.

Слово “донор” з латинської перекладається “дарувати”.

Донорство — це добровільний акт здавання крові людиною. Кожна краплина крові може врятувати комусь життя, зберегти здоров’я потерпілому або тяжко хворій людині. Не має такої хвилини у всьому світі, щоб не було потреби у переливанні крові. Всесвітній день донора крові дає можливість висловити вдячність людям, які добровільно здають свою кров для інших людей.

Переливання крові є могутнім засобом лікування від різних тяжких захворювань і нерідко є єдиним способом врятувати життя хворого.

Значення крові для життя було відоме людям ще в далекі часи. Людина помічала, що при пораненні руки або ноги з рани витікала червона кров. В деяких випадках наступала смерть від крововтрати.

Перше переливання крові від людини до людини було зроблено в 1819 році. Але кожний другий або третій пацієнт помирав після цього або стан його погіршувався. Переливання крові до 20 століття не могло знайти широкого застосування, тому що не була відома причина смерті в деяких хворих після її переливання.

В 1900 році Карл Ландштейнер відкрив здатність сироватки здорових і хворих людей аглютинувати, тобто склеювати еритроцити інших людей. Сироватка в цих випадках наче не допускає перебування в крові чужих еритроцитів. Це явище назвали несумісністю крові. В деяких дослідженнях Ландштейнер побачив, що еритроцити розміщувались в сироватці цілком вільно, не склеювались. Винахід назвали явищем сумісності крові.

Видатний імунолог К. Ландштейнер відкрив три групи крові людини, а пізніше після нього четверту групу крові відкрив чеський лікар Ян Янковський. Отже, кожна людина земної планети має свою групу крові.

Людина в якої кров належить до I-ї групи, може давати її для переливання будь-якій іншій людині.

Для людини кров якої належить до II-ї групи, сумісною є кров людей однойменної групи і також I -ї групи.

Для III-ї групи є сумісною кров III-ї групи і знову ж I — а група.

IV-та група крові зовсім позбавлена властивості аглютинувати будь-які еритроцити. Тому до IV -ї групи крові підходять всі групи крові.

Перше в світі переливання крові, враховуючи її групу провів у 1907 році американський хірург Крайль.

У радянські часи в 1919 році В.Н. Шамов зробив вперше переливання крові з застосуванням точного показника групи крові. Це було видатною науковою подією. Адже в країні не було ні інституту, ні жодної станції переливання крові. В 1926 році А.А. Богданов відкрив у Москві перший інститут переливання крові. В нас на Україні у місті Харкові в 1930 році відкрився перший республіканський інститут гематології і переливання крові.

Донорство в нашій країні є добровільне, свідоме. Донором може бути здорова людина віком від 18 до 60 років, яка пройшла медичне обстеження і не має протипоказань до здавання крові. Донорам дозволяється здати вперше лише 250-300мл. крові, а при повторній здачі до 450 мл. крові. Ця процедура є абсолютно нешкідливою для донора, вона проводиться в операційній кімнаті в стерильних умовах. До наступної здачі крові донори допускаються не раніше, як через 60 днів. За рік можна здавати кров до 4-5 разів, після чого надається донорська відпустка на три місяці.

    В 1995 році в Україні був прийнятий закон »Про донорство крові та її компонентів.» У ньому чітко вказані права, обов’язки, пільги, які надаються донорам. А також було внесені доповнення про відповідальність донора за подання невірних відомостей про стан свого здоров’я.

Люди, які часто здають кров рідше хворіють, у них показники крові поліпшуються, обмін речовин та в цілому покращується самопочуття.

Що може дати більше моральне задоволення, ніж усвідомлення того, що твоя кров врятувала від неминучої смерті дорослу людину або чиюсь дитину, яким могло допомогти тільки переливання донорської крові.

Список літератури використаної з фонду медичної бібліотеки:

Быстрых О.А. Современные принципы безопасности переливания эритроцитсодержащих компонентов донорской крови // Анестезиология и реаниматология. — 2013. — № 6. — С. 57-59.

Дангата Й Гідність у донорстві органів — збалансування інтересів зацікавлених осіб // Медичне право. — 2013. — № 1. — С. 20-32.

Денисов В.К. Роль анестезиолога в органном донорстве // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. — 2012. — № 4. — С. 70-75.

Донорство в Україні: прес-конференція у Київському обласному центрі крові // Управління закладом охорони здоров’я. — 2013. — N 9. — С. 40.

Заневська Л.Й. Кров людська — не водиця: [Донорство в Україні] // Нова медицина: Всеукраїнський медичний журнал для лікарів та мед. громадськості. — 2004. — №6. — С. 8-9.

Любчак В.В. Ефективність кадрового донорства в забезпеченні інфекційної безпеки донорської крові, її компонентів і препаратів // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України. — 2012. — № 1. — С. 86-89.

Назарчук Л.В. Принципи допуску та відсторонення донорів від донацій // Український медичний часопис. — 2014. — N 5. — С. 127-129.

Новак В. Л. Донорська плазма: препарати плазми крові та їх клінічне застосування: посіб. для лікарів / В.Л.Новак, П.В.Гриза, С.В.Примак; ДУ » Ін-т патології крові та трансфузійної медицини НАМН України». — Д.: АРТ-ПРЕС, 2011. — 264 с.

Основи трансфузіології / Лучанко П.І., Кіт І.В., Фрондзей І.В., Боб А.О. — Тернопіль: ТДМУ, 2009. — 288 с.

Перехрестенко П.М. Донорство крові, її компонентів: проблеми та шляхи вирішення // Український медичний часопис. — 2010. — № 6. — С. 44-46.

Перехрестенко П.М. Імунне донорство: розвиток та перспективи // Український журнал гематології та трансфузіології. — 2009. — N 5. — С. 19-22.

Потапнев М.П. Инфекционная безопасность донорской крови: проблемы и решения // Гематология и трансфузиология. — 2013. — № 3. — С. 49-56.

Про затвердження Порядку скринінгу донорської крові та її компонентів на гемотрансмісивні інфекції: наказ МОЗ України від 19.02.2013 №134 // Практика управління медичним закладом. — 2013. — № 4. — С. 107-110.