Віспа

vispaВірус віспи з’явився на землі десятки тисяч років тому. Завдяки ясності та виразності симптомів збереглися достовірні історичні свідоцтва про руйнівні наслідків цієї смертельної хвороби.

На муміях Давнього Єгипту, які захороненні більше 3,5 тис. років тому, були знайдені характерні для віспи пустули. В 6 ст. зареєстровані дані про смертоносну епідемію чорної віспи в Китаї, а в середині 6 ст. хвороба вразила населення Кореї. В 737 р. від віспи померло більше 30% населення Японії, при цьому смертність в густонаселених районах доходила до 70%. В 430 р. до н.е. епідемія пройшлася по Афінам, вбивши чверть афінської армії та значну частину населення міста. В 567-570 рр. військо ефіопів, які осаджували Мекку, були вражені цією хворобою, про що свідчить згадка в Корані. В середньовіччя хрестоносці, які повертались з країн Середнього Сходу, принесли віспу в Європу. В 6 ст. віспа хазяйнувала у Візантії, будучи завезеною з Африки. Історія свідчить про появу віспи в Сирії, Палестині та Персії в 7 ст., в Сицилії, Італії, Іспанії та в Франції – в 8 ст. З Європи в Новий Світ віспа попала разом з Колумбом. В наступне десятиліття після прибуття іспанських конкістадорів в Центральній Америці від віспи померло більше 90% корінного населення з-за відсутності імунітету. Починаючи з 17 ст. не було жодної країни в Старому чи Новому Світі, в якій би не лютувала віспа, не шкодуючи ні знать, ні чернь. Розповсюдження хвороби набуло такого рівня, що рідко можна було зустріти людину, яка б не перенесла віспу. Віспа залишала на лицях людей потворні шрами. Від віспи помирали 1/6-1/8 частина всіх хворих, а в малюків смертність досягала навіть 1/3. В цей період в Європі щорічно помирало від віспи більш 1,5 млн. людей.
Чорна (натуральна) віспа є небезпечною інфекцією, до якої сприйнятливі всі люди, якщо в них немає імунітету, отриманого в результаті перенесеного раніше захворювання або вакцинації. Збудник хвороби вірус VARIOLA відноситься до вірусів сімейства POXVIRIDAE, підсімейства CHORDOPOXVIRIAE, роду ORTHOPOXVIRUS. В результаті інфікування вірусомVARIOLA MINOR летальність складає в 1-3%. Вірогідність смерті після зараження VARIOLA MAJOR складає 20-40%, а в деяких випадках досягає 90%. В типових випадках віспа проявляється симптомами загальної інтоксикації, лихоманкою, характерними висипаннями на шкірі та слизистих оболонках. Послідовно проходять стадіями плями, бульбашки, пустули, шкірочки та рубці. В особливо тяжких випадках смерть настає ще до появи висипу. Існує декілька способів попередження розповсюдження захворювання, які включають ізоляцію хворих та їх речей, а також вакцинацію осіб, які знаходились з ними в контакті.

Вірус передається повітряно-крапельним шляхом, але можливе зараження при безпосередньому контакті з ураженою шкірою хворого або інфікованими їм предметами. Небезпека зараження зберігається протягом всього захворювання та навіть після смерті хворого. Віруси стійкі до впливу навколишнього середовища, особливо до висушування та до низьких температур. Вони можуть довгий час (протягом декількох місяців) зберігатися в шкірочках, взятих з віспин на шкірі хворих, а в замороженому та ліофілізованому стані не втрачають життєздатність роками. Наявність вірусу чорної віспи в повітрі неможливо встановити звичайними методами, оскільки в нього немає запаху, смаку та кольору. Чорна віспа характерна тільки для людини.

Першим ефективним методом протидії розповсюдженню віспи стала варіоляція. Це щеплення віспяного гною із дозрілої пустули хворого натуральною віспою, що викликає легку форму захворювання. Цей спосіб був відомий на Сході ще з раннього середньовіччя. Часто варіоляції приводила до появи більшої кількості пустул, а в 2% людина вмирала. Враховуючи відсутність більш ефективного методу, варіоляція довгий час була дуже популярною, оскільки смерть від віспи в 10-20 раз вищою. Але в кінці 18 ст. виявилося, що за 40 років застосування варіоляції тільки в Лондоні загинуло на 25000 хворих більше, ніж за стільки ж років до введення щеплень.

В кінці 18 ст. вчені звернули увагу на коров’ячу віспу, яка часто виникає в корів та коней. Помітили: якщо доярки заражались коров’ячою віспою, то потім вони не хворіли людською формою вірусу. В 20 ст. була запропонована ліофільно висушена вакцина, яка мала стійкість до температурного впливу. Згодом її стали виробляти в промислових масштабах і транспортувати по всьому світу.

З розповсюдженням вакцин хвороба втрачає свою владу на людством. Останній випадок зараження віспою зареєстровано 26 жовтня 20177р. в сомалійському місті Марка. В 1980р. ВОЗ оголосила про знищення чорної віспи з лиця землі та прийняли рішення про всезагальне припинення щеплень від цієї хвороби.

Сьогодні повністю розшифрований геном вірусу та розроблені технології, які дозволяють його синтезувати, але залишається ще багато невияснених питань. Особливий інтерес викликає вивчення механізмів, які допомагають віспі боротися з нашою імунною системою. Вирішення нових загадок віспи, допоможе появі більш ефективних вакцин та ліків проти інших небезпечних хвороб.

Література:

  1. Возіанов Ж.І. Віспа //Інфекційні і паразитарні хвороби: у 3т.-Київ: Здоров’я, 2003.-Т.3.-с.706-733
  2. Кривомаз Т. Долгое прощание с оспой / Т. Кривомаз // Фармацевт практик. — 2017. — № 4. — С. 20-21
  3. Маренникова С.С. К 55-летию инициации нашей страной программы глобальной ликвидации оспы и вклад в ее осуществление / С.С. Маренникова // Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии. — 2014. — № 2. — С. 120-123
  4. Натуральная оспа (VARIOLA VERA) // Инфекционные болезни и эпидемиология:учеб. / Покровский В.И., Пак С.Г., Брико Н.И., Данилкин Б.К.-3-е изд., испр. и доп.- Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2012.- с.496- 501
  5. Радул І.В. Боротьба з епідеміями віспи в Україні на початку ХХ століття / І.В. Радул, Р.В. Савіна // Медичні перспективи. — 2004. — Том9, N1. — С. 131-133.