Вірус Ебола

еболаГарячка Ебола вперше була описана в 1976р. під час спалаху високо вірулентної геморагічної гарячки в Судані. У цьому ж році був виділений та охарактеризований вірус Ебола.
Вірус Ебола відноситься до сімейства Fіloviridae, плеоморфен, біля 900 нм довжиною, 80 нм в діаметрі, має центральне ядро, яке містить однонитковий РНК-геном. Вірусна хвороба Ебола розповсюджена на африканському континенті. Лікарі кажуть, що спалах гарячки Ебола, що захопив Західну Африку у цьому році, може перекинутись на сусідні країни і навіть у країни Європи. Наприклад, нещодавно однією з жертв вірусу став 75-річний священник Мігель Пахарес, якого доставили в Іспанію з Ліберії. Дана інфекція може передаватись від людини до людини повітряно-крапельними та контактними шляхами. Можливе внутрішньолікарняне розповсюдження інфекції. Ніякі групи або фактори ризику первинного інфікування невідомі.

Вірус проникає в організм людини через пошкоджені шкірні покриви, слизові оболонки респіраторного тракту та гематогенно розноситься в різні органи та тканини. На місці воріт інфекції видимих змін не відмічається.

Інкубаційний період складає 3-9 днів. На 3-8 день на шкірі тулуба з’вляється еритематозний макулопапульозний висип. Максимуму лихоманка досягає на 3-4 день, зберігається на високому рівні не менше 7 днів, потім закінчується лізисом. На 4-5 день від початку захворювання стан хворого стає критичним зі змінами психіки. У деяких хворих з’являються судоми, парестезії, тяжкі спонтанні кровотечі, особливо респіраторні та шлунково-кишкові. У декого розвивається ДВС-синдром. У більшості хворих виявляються гепатоцелюлярні ураження, міокардит. Більшість летальних випадків обумовлено нирковою недостатністю. Смерть, якщо вона наступає, приходиться на 8-17 день. У випадках видужування гостра фаза продовжується 2 тижні, часто спостерігаються ознаки енцефалопатії та агресивності, вони довготривало зберігаються.

Диференційний діагноз з іншими геморагічними лихоманками утруднений без лабораторного дослідження. Застосовують вірусологічні та серологічні методи.

Специфічна терапія відсутня. Терапевтичні методи направлені в основному на полегшення симптоматики, підтримку водно-електролітного балансу і компенсування крововтрати. Застосовується також патогенетичні методи. Може бути отриманий позитивний ефект від застосування плазми реконвалесцентів. Для розробки стратегії профілактики та лікування особливо небезпечних геморагічних гарячок доцільне вичленення ведучих ланок патогенезу, підрозділення патогенної дії збудника і продуктів їх онтогенезу на пряме та опосередковане. Останнє може допомогти визначити вибір напрямку розробки, а затим і застосування етіотропного та патогномоничного препарату у відповідності зі стадією розвитку хвороби.

Неспецифічна профілактика проводиться з врахуванням того, що хворого потрібно повністю ізолювати в бокс з автономним життєзабезпеченням з відключенням витяжної вентиляції. Особи, що знаходились в контакті з хворим (підозрюваним), ізолюються в герметизоване приміщення з відключенням витяжної вентиляції на 21 день.

Специфічна профілактика не розроблена.

Список літератури:

  1. Инфекционные болезни и эпидемиология: учебник / В.И. Покровський, С.Г. Пак, Н.И. Брико, Б.К. Данилкин. – М.: ГЭОТАР-Медиа , 2012. – 1008с.
  2. Інфекційні хвороби в загальній практиці та сімейній медицині/ За ред..
  3. М.А. Андрейчина. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2007. –500с.
  4. Маркин В.А. Перспективные пути противовирусной терапии геморрагических лихорадок / Маркин В.А. // Журн. микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии. – 2014. — №3. – С.114-124
  5. Полный справочник инфекциониста. – М.: Эксмо, 2006. – 992с.
  6. Рахманова, А.Г. Инфекционные болезни: Справочник / Рахманова А.Г., Пригожина В.К.. – СПб: Питер, 2002. – 512с.
  7. Руководство по инфекционным болезням / Под ред.. В.М. Семёнова. – М.: МИА, 2009. – 752с.