Трансплантація органів

transplantaciya-organivУспіхи трансплантації органів називають одним з медичних чудес ХХ століття, завдяки якому вдалось зберегти та покращити життя сотням тисяч пацієнтів. Останні десятиліття сприяли досягненню в області хірургії та консервативних методів лікування, а також використанню імуносупресивних препаратів. Трансплантація серця, легень, печінки, нирок, тонкої кишки та підшлункової залози стають все більш успішними. Пересадка тканин та клітин не тільки покращує якість життя, але й може врятувати від смерті. Трансплантація гемопоетичних стволових клітин допомагає в лікуванні вроджених або набутих захворювань, в тому числі деяких видів лейкозу. Шкіру використовують при чималих опіках або для загоєння виразок. За допомогою трансплантації рогівки ока відновлюють зір. Сухожилля та зв’язки використовують для лікування спортивних травм або з метою усунення дегенеративних дефектів. Кістки застосовують в загальній та онкологічній ортопедії, спортивній медицині, а також при стоматологічних та нейрохірургічних операціях.

Завдяки новим технологіям у світі розширюється перелік трансплантаційних операцій. З’являються дані про унікальні операції та спостереження, наприклад, про трансплантацію органів грудним дітям або пацієнтам, які старші 80 років або хворим з тривалими термінами лікування, діалізом. Також з’явились дані про мультиорганну трансплантаціїю, пересадку кінцівок. В найближчі десятиліття прогрес в пересаджуванні органів буде забезпечуватися, головним чином, за рахунок відпрацювання стандартів індукції трансплантаційної толерантності з використанням нових імуносупресивних протоколів та доступних для практичного використання неінвазивних способів її визначення з використанням методів геноміки, протеоміки та метаболоміки.

Донорство та трансплантація органів – це складний і делікатний процес, який порушує багато моральних, етичних та практичних проблем. З однієї сторони, завдяки пересадці органів щоденно рятують тисячі життів, а з іншої – цей процес оповитий пеленою домислів та страшилок про так звану «чорну трансплантацію». Ускладнює ситуацію те, що кількість осіб, що чекають своєї черги на трансплантацію постійно зростає, а кількість донорів є недостатньою. В результаті багато потенційних реципієнтів помирають, так і не дочекавшись донора. Дефіцит донорських органів привів до розповсюдження трансплантаційного туризму. В 2016 році на трансплантологію в Україні з державного бюджету було виділено 6 млн. грн., а на лікування за кордоном -220 млн. грн. та 183 млн. грн. додатково. На жаль, доступність трансплантації органів в Україні в десятки разів нижча, ніж в США та країнах Євросоюзу. Причина – в недофінансуванні або відсутності фінансуванні ряду розділів (наприклад, робіт, пов’язаних з органним донорством), непроведенні інформаційних кампаній, а також у невиконанні вже прийнятих постанов і наказів, відсутності ряду стандартів.

Найбільш ефективним способом подолання дефіциту органів на сьогодні є формування позитивної суспільної думки по відношенню до трансплантації шляхом проведення інформаційних кампаній, широкого обговорення в суспільстві етичних, юридичних та психосоціальних аспектів трансплантології, навчання спеціалістів і покращення організації донорського процесу. В перспективі оптимальним вирішенням було б законодавче повернення до презумпції згоди на посмертне органне донорство.

Основним законодавчим актом, який визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування, забезпечує додержання в Україні прав людини та захист людської гідності у разі застосування трансплантації та здійснення іншої, пов’язаною з нею діяльності, є Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16 липня 1999р. №1007-XIV. Одним з основних положень якого є введення смерті мозку в якості критерію смерті людини і презумпції інформованої згоди на посмертне донорство.

В квітні 2016 був прийнятий проект закону №2386а-1 «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України про охорону здоров’я і трансплантація органів і інших анатомічних матеріалів людини». Закон передбачає презумпцію незгоди, тобто, вилучити орган можна тільки, якщо людина погодилася при житті або найближчі родичі – після його смерті. Але родичам померлого приходиться приймати рішення про донорство відразу після отримання страшної звідки, а це дуже невдалий момент, тому лікарі майже завжди отримують відмови. Презумпція згоди враховує —  якщо людина при житті не відмовилася стати донором після смерті, то вона не проти стати донором після смерті. Презумпцію згоди використовують в Іспанії, Франції, Польщі, Ізраїлі, Норвегії, Італії. А презумпцію незгоди в Великобританії, Швейцарії, США, Японії, Германії та Канаді.

Кількість трансплантацій у світі збільшилось до демографічно значимих чисел, що перевищують 100 тис. операцій на рік. В Україні якість трансплантацій відповідає міжнародному рівню. Для забезпечення їх доступності необхідно інтенсифікувати зусилля по введенню трансплантацій органів в стандарти лікування, оптимізувати матеріальну та нормативно-правову базу органного донорства.

Література:

  1. Голєва Н. Трансплантація органів — шанс на збереження життя / Н. Голєва // Журнал заступника головного лікаря. — 2015. — № 6. — С. 27-34.
  2. Дангата Й Гідність у донорстві органів- збалансування інтересів зацікавлених осіб / Й Дпнгата // Медичне право. — 2013. — № 1. — С. 20-32.
  3. Кривомаз Т. Трансплантология: черное и белое / Т. Кривомаз // Фармацевт практик. — 2017. — № 4. — С. 24-25.
  4. Пашков В.М. Анатомічні матеріали померлої людини: презумпція згоди / В.М. Пашков // Український медичний часопис. — 2013. — N 6. — С. 126-128.
  5. Пашков В. Трансплантація органів померлої людини: господарсько-правова регламентація / В. Пашков // Медичне право. — 2014. — № 1. — С. 33-42.
  6. Перспективы трансплантологии в Украине] // Фармацевт-практик. — 2013. — № 11. — С. 30.
  7. Розвиток трансплантації в Україні- проблеми та шляхи їх подолання [Текст] / М. П. Комаров [и др.] // Сучасні медичні технології. — 2013. — № 4. — С. 64-68.
  8. Стасенко Т. Передова світова практика трансплантації органів і регенеративної медицини / Т. Стасенко // Український медичний часопис. — 2017. — № 4. — С. 13-14.
  9. Стасенко Т. Питання на часі: чи є майбутнє в української трансплантології? / Т. Стасенко // Український медичний часопис. — 2016. — № 5. — С. 42.
  10. Трансплантаційна служба України: проблеми розвитку та шляхи їх подолання / О.С. Ніконенко [и др.] // Клітинна та органна трансплантологія. — 2014. — Т. 2, № 1. — С. 44-49
  11. Трансплантація органів в Україні: бути чи не бути? // Український медичний часопис. — 2015. — N 4. — С. 14-16
  12. Флоря В.Н. Принуждение лица к изъятию органов тканей с целью трансплантации / В.Н. Флоря // Східноєвропейський журнал громадського здоров’я. — 2013. — № спецвыпуск. — С. 100-104.