Соціально-економічні та природні чинники в епідемічному процесі інфекційних хвороб

socialno-ekonomichni-ta-pryrodni-chynnyky-v-epidemichnomu-procesi-infekcijnyh-hvorobЕпідемічний процес — це безперервний процес взаємодії мікро- та макроорганізму на популяційному рівні, який супроводжується поширенням специфічних інфекційних захворювань серед людей і забезпечує збереження збудника в природі як біологічного виду. Найважливішою з біологічних властивостей збудника, що впливають на перебіг епідемічного процесу, є його патогенність. Обов’язковими умовами прояву патогенності є специфічність збудника для біологічного господаря та необхідність зараження шляхом, що є природним для даної паразитарної системи. Патогенність — це видова генетично детермінована потенційна здібність мікроорганізму спричиняти захворювання певного господаря — людини чи тварини, за природних умов зараження. На основі такого визначення чітко розрізняють патогенні та непатогенні мікроорганізми.

Збудники інфекційних хвороб ведуть паразитарний спосіб життя й зберігаються завдяки поступовому відтворенню все нових та нових генерацій особин, які змінюються у відповідності з еволюцією умовою їх існування. Знаходячись в організмі людини, збудник хвороби є забезпечений необхідними умовами для свого існування. Його наявність можливе за умови зміни господаря, яка виникає за допомогою відповідного механізму передачі. Цей безперервний ланцюг послідовно виникаючих і взаємопов’язаних інфекційних процесів називається епідемічним процесом.

Епідемічний процес виникає й підтримується лише при взаємодії джерела інфекції, специфічного механізму передачі та здатного до даного захворювання населення за певних природних та соціальних умов. Роль цих рушійних сил в епідеміології значуща. Відомо, що мікроорганізми широко розповсюджені в природі та зустрічаються там, де розвинуті організми не можуть існувати. Однак, осередки інфекції — це накопичення хвороботворних видів мікроорганізмів, які здатні довго зберігатися і мешкати в природі, наприклад, у ґрунті. Тому ґрунт є своєрідним резервуаром зберігання деяких збудників. Таким самим чином деякі мікроби зберігаються у воді. В залежності від того, хто є джерелом інфекції — людина чи тварина — інфекційні хвороби поділяються на антропонози та зоонози. Крім того, виділяють групу інфекцій — антропозоонозів, при яких джерелами інфекції є і люди, і тварини. Велике значення у розповсюдженні інфекції має механізм її передачі: активне занурення збудників у здоровий організм живими переносниками, введення інфекційних збудників в організм з повітрям, харчовими продуктами, питною водою, через речі вжитку, тощо.

Інтенсивність епідемічного процесу буває різна. Вона поділяється на спорадичну захворюваність, епідемію та пандемію.

Спорадична захворюваність — це мінімальний рівень захворюваності, притаманний хворобі в певному регіоні чи країні. Багато інфекційних хвороб проявляються поодиноко.

Епідемія — це високий рівень захворюваності, який у 3-10 разів перевищує спорадичну захворюваність в одній місцевості й характеризується виникненням множинних епідемічних осередків.

Пандемія — масове розповсюдження інфекційної хвороби на великі території.

На кількісні та якісні зміни перебігу епідемічного процесу впливають природні та соціальні умови, які можуть активізувати джерело інфекції, фактори передачі або сприйнятливість населення. Ці фактори підвищують епідеміологічну активність чи навпаки, зменшують її. Насамперед стосується природних катастроф, таких як повені, землетруси, виверження вулканів. Вони супроводжуються терміновою евакуацією населення або панічною втечею. Врятовані від катастрофи люди можуть проживати у тимчасових таборах, в примітивних умовах. Все це створює передумови для появи та розповсюдження інфекційних хвороб. Стихійні лиха знищують житловий фонд, системи водопостачання та очищення. В цілому природні катастрофи визначають опосередковану дію на епідемічний процес і викликають погіршення санітарних умов життя населення.

Географічний фактор має значення при розповсюдженні зоонозів, джерелами яких є дикі тварини, комахи. Відомо, що ареал розповсюдження тварин визначається кліматом, рельєфом місцевості, гідрологією. Для циркуляції збудника потрібна певна сукупність джерел та  переносників. Значення географічних умов впливає на розповсюдження інфекцій від сільськогосподарських тварин, тому що розведення останніх також залежить від природних умов.

Зміна пори року є причиною появи сезонних інфекцій. Це означає, що окремі інфекційні хвороби трапляються у певну пору року. Наприклад, для кишкових інфекцій характерний початок в літні та ранні осінні місяці. Інфекції дихальних шляхів розповсюджуються у холодну пору року. Під час інфекцій, у яких беруть участь комахи, сезонний підйом співпадає з періодом максимальної чисельності переносника. Наприклад, сезонність кліщового енцефаліту — травень-червень. Таким чином, на виникнення і розвиток епідемічного процесу впливають природно-кліматичні умови.

Роль соціальних факторів в епідемічному процесі залежить від культури та умов проживання суспільства в цілому. Насамперед, це санітарна культура населення, рівень особистої гігієни. Служба охорони здоров’я визначає можливість виявлення, діагностики та ізоляції інфекційних хворих. У вирішенні цих завдань важливе значення має розвиток санітарно-епідеміологічних закладів. Усе це визначається соціальною структурою суспільства та увагою уряду до громадської охорони здоров’я. Повноцінність проведення протиепідемічних заходів залежить від відношення до них широких кіл населення, розуміння і важливості цих заходів.

Не менш важливим у суспільстві чинником поширення інфекційних хвороб є міграція населення закордон. В останнє десятиліття туристи й заробітчани є джерелом поширення таких небезпечних інфекцій, як різні види грипу, лихоманки та інші, які поширилися одразу на декілька континентів та зумовили спалахи цілих пандемій.

Війни та локальні конфлікти ще у більшій мірі сприяють розповсюдженню деяких інфекційних хвороб. Це пов’язано з міграційними процесами переміщених осіб із зони бойових дій. Крім того, знищення житлових будинків, комунікаційних систем, недостатність води, їжі, медичної допомоги, а ще психологічний стрес, сприяють процвітанню різних інфекцій і послаблюють опірність імунної системи. Таким чином, соціальні умови життя суспільства є рушійною силою епідемічного процесу.

Перед епідеміологією інфекційних хвороб є низка невирішених питань. Соціально-економічна та екологічна ситуація у суспільстві сприяє еволюції епідемічного процесу багатьох інфекційних хвороб. На сьогодні накопичено багато інформації, узагальнення якої дозволило в значній мірі розкрити загальні причини та механізм розвитку епідемічного процесу, і розробити концепцію боротьби з розповсюдженням інфекційних хвороб. Нові факти, отримані в епідеміологічних дослідженнях, дозволяють суттєво доповнювати та навіть переглядати деякі теоретичні уявлення про механізм передачі інфекцій.

Список використаних джерел:

  1. Голубка О. Ефективність системи дозорного епідеміологічного нагляду за грипом // СЕС. Профілактична медицина. — 2013. — № 1. — С. 14-17.
  2. Гринзовський А.М. Аналіз організації санітарного нагляду на різних етапах соціально–економічного розвитку України // Лікарська справа=Врачебное дело. — 2014. — № 7/8. — С. 137-145.
  3. Клинико-лабораторная характеристика больных гриппом среднетяжелого течения, вызванным разными типами/субтипами вируса в эпидсезоны 2009-2013 гг. [Текст: Электронный ресурс] / Н.Д. Ющук [и др.]. — Электрон. журн. // Лечащий Врач. — 2014. — № 11. — С. 37-41.
  4. Ємець М.А. Епідеміологічний нагляд за поліомієлітом і гострими в’ялими паралічами в Україні // Інфекційні хвороби (Тернопіль). — 2014. — № 2. — С. 91-92.
  5. Салманов А. Епідеміологічний нагляд за внутрішньолікарняними інфекціями // Практика управління медичним закладом. — 2015. — N 2. — С. 12-21.
  6. Соціально–гігієнічний моніторінг у системі епідеміологічного нагляду за повітряно–крапельними інфекціями / А.П. Подаваленко [и др.] // Український медичний часопис. — 2016. — № 1. — С. 98-101.