Що варто знати перед нарощенням вій

Сучасна б’юті-індустрія пропонує жінкам безліч засобів для покращення та вдосконалення зовнішності, як наприклад архітектура брів, нарощування та закручування вій, татуаж губ.

Останнім часом все більше розповсюдження отримує косметична процедура нарощування вій, під час якої за допомогою спеціального клею до власних вій кріпляться штучні із синтетичних волокон.  Дана процедура з’явилась на початку XX століття в Голлівуді,  а потім стала популярною у всьому світі. На жаль, у більшості випадків вона проводиться спеціалістами, що не мають медичної освіти, без врахування протипоказань, що нерідко може  призвести до виникнення ускладнень з боку органів зору.

Приводом для звернень до лікаря пацієнток  після процедури нарощування вій стали поверхневий кератит, алергічний кератокон’юктивіт, крайовий кератит, опік рогівки, виразка рогівки, кератит з гіпопіоном (тобто накопиченням гною в передній камері ока).

Лікування даних ускладнень передбачає, насамперед, видалення нарощених вій.  Також у цих випадках необхідна докладна гігієна повік 2 рази на день за  допомогою стерильних серветок Блефаклін® та стерильного гелю для щоденної гігієни повік та вій Теагель®. Лікування також включає антибактеріальні, десенсибілізуючі, дезінтоксикаційні, протизапальні засоби, кератопротектори.

У  жінок, які часто використовують дану процедуру, виявляються короткочасні або тривалий час існуючі симптоми сухості ока, печіння, роздратування, відчуття чужорідного тіла, почервоніння очей і «тяжкості повік», свербіж, сльозливість на вітрі.

Ступінь  появ скарг прямо співвідноситься  з довготривалістю носіння нарощених вій (частіше 1 разу на місяць), а також зі ступенем проявів змін повік та мейбомієвих залоз, розташованих по краю повік (залози хряща повік ).

У випадку  відсутності гострих токсико-алергічних реакцій при носінні нарощених вій однак можна спостерігати  дифузне потовщення та набряк повік різного ступеню  виразності, «згладжування» ребра повік з наявністю  відділків або лусочок, гіперемію та васкуляризацію  повік, видиме закупорення устя мейбомієвих залоз, а також  виражену гіперемію, потовщення, запалення заднього краю повіки зі значними телеангіоектазіями (тобто локальне надмірне розширення капілярів та дрібних судин).

Ці симптоми та здійснена відповідна діагностика (показники компресійних проб, тести на сльозопродукцію та стабільність слізної плівки) дають можливість встановити діагнози дисфункції мейбомієвих залоз, синдрому сухого ока та заднього блефариту.

Мейбомієві залози сприяють зволоженню очної поверхні, а також затримують випаровування слізної рідини. Ліпідний шар слізної плівки є своєрідним каркасом, що забезпечує збереженість структури слізної плівки. Дисфункція мейбомієвих залоз характеризується блокадою вивідних протоків і якісними та кількісними змінами в залозовій секреції. Це призводить до зміни ліпідного шару слізної плівки, до симптомів роздратування ока, виразного запалення очної поверхні, почервоніння краю повіки. Дисфункція мейбомієвих залоз може бути як самостійне захворювання, так і провокувати розвиток синдрому сухого ока, блефарити, халязіон .

Задній крайовий блефарит характеризує запальні захворювання заднього краю повіки, однією з причин яких може бути дисфункція мейбомієвих залоз.

Синдром сухого ока характеризується дефіцитом зволоження поверхні рогівки й кон’юктиви ока внаслідок висихання очного яблука через довготривале порушення стабільності слізної плівки. Кожні 10 секунд слізна плівка розривається, зумовлюючи кліпання повік, що її оновлює. Порушення стабільності слізної плівки призводить до її частих розривів, сухості поверхні рогівки й кон’юктиви.

Оскільки основними факторами ризику ускладнень нарощування вій і головною причиною скарг  та симптомів виявились дисфункція мейбомієвих залоз, синдром сухого ока з підвищеною випаровуваністю слізної плівки та задній  крайовий блефарит, то доцільне застосування комплексних засобів, які зможуть діяти на основні ланки  розвитку усіх цих захворювань.  Перевагу слід надавати гіпоалергенним засобам. В даний момент в арсеналі лікувальних засобів з’явились два продукти для гігієни та нормалізації стану повік з багатокомпонентним складом та комплексною дією – Блефаклін® та Теагель®.  Застосування Теагелю® передбачає обов’язкове попереднє прогрівання повік (40° – 10 хв.) та масаж або самомасаж повік.  Теагель® застосовується 2 рази на день один місяць, потім – 1 раз на ніч. Також комплексна терапія передбачає інстиляцію сльозозамісних препаратів. В комплексній терапії заднього крайового блефариту використовується  антибіотикотерапія.

Дисфункція мейбомієвих залоз не призводить до втрати зору, але погіршує якість життя. Тривалий хронічний блефарит та тяжка ступінь синдрому сухого ока можуть спровокувати симптоми потенційної втрати зору. Тому, коли ви приймаєте рішення наростити вії, слід  дотримуватись наступних рекомендацій:

  • обстеження у офтальмолога перед процедурою нарощування вій для виключення синдрому сухого ока, дисфункції  мейбомієвих залоз  і наявності протипоказань;
  • контроль офтальмолога у процесі повторних процедур нарощування вій з використанням розробленої схеми по догляду за повіками та передньою поверхнею очей;
  • у випадку виникнення скарг – звернення до офтальмолога з метою  отримання медичної допомоги.

Список літератури:

  1. Алєєва Н. Бережемо зір: синдром сухого ока / Н. Алєєва // Довідник головної медичної сестри. – 2017. – № 8. – С. 33-37.
  2. Бездетко П. А. Дисфункция мейбомиевых желез / П. А. Бездетко // Офтальмология. Восточная Европа. – 2015. – № 4. – С. 100-112.
  3. Веснина Н.А. Наращивание ресниц: красота или проблема? / Н.А. Веснина, Л.В. Копань // Архів офтальмології України. – 2019. – №1. – С. 84-88.
  4. Коваленко Л. Что должны знать о синдроме сухого глаза врачи общей практики / Л. Коваленко // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. – 2015. – Т. 5, №4. – С. 126-128.
  5. Медведовська Н. Синдромальний підхід в діагностиці при наданні первинної медичної допомоги. Синдром червоної повіки, блефарит / Н. Медведовська // Бібліотека сімейного лікаря та сімейної медсестри. – 2017. – №5. – С. 62-67.