САМОЛІКУВАННЯ — ПЛЮСИ ТА МІНУСИ

самолікуванняСамолікування — це незалежний вибір і застосування споживачем лікарських засобів (ЛЗ), що знаходяться у вільному продажу, для профілактики та лікування порушень самопочуття і симптомів, розпізнаних ним самим. На сьогоднішній день проблема самолікування — одна з ключових в сучасній охороні здоров’я як в Україні, такі в цілому світі. На практиці поняття «самолікування» включає також лікування членів сім’ї, особливо дітей та знайомих. Існують позитивні та негативні аспекти даного явища.

Необхідно відмітити, що, з одного боку, самолікування грає важливу роль в охороні здоров’я і, у зв’язку з підвищенням грамотності населення в цьому питанні, досить успішно інтегрується в системи охорони здоров’я в усьому світі. Самолікування підвищує відповідальність людини за своє здоров’я, дає можливість збільшити доступність медичної допомоги населенню, що проживає у віддалених районах; зменшує навантаження на лікувальні заклади і бюджет системи охорони здоров’я, дозволяє в деяких випадках здійснювати самодопомогу й уникати серйозних ускладнень. Дійсно, деякі стани не потребують попередньої консультації з лікарем (легка застуда, захворювання горла, головний біль, печія і т.п.), а тому пацієнт у цих випадках може лікуватись самостійно.

Можливо розглядати як метод самолікування також і вакцинацію. У свідомості населення на побутовому рівні міцно закріпилася думка про те, що нерідко внаслідок проведеного щеплення можуть виникнути ускладнення для здоров’я. Так, на будь-яке введення вакцини можливі реакція та ускладнення, проте вони настільки рідкісні, що коли їх частоту порівняти з ризиком епідемії, з кількістю смертельних випадків та інвалідизації, то стає зрозуміло , що вибір варто робити на користь вакцинації.

З іншого боку — виникає багато ризиків, пов’язаних із самодіагнозом, відсутністю усвідомлення споживачами можливих негативних наслідків самостійного прийому ліків, резистентності мікрофлори (особливо у випадках безконтрольного вживання антибіотиків), переходом хвороби у хронічну форму. Самолікування нерідко приносить шкоду, яка виникає через невірний прийом власне безрецептурних ЛЗ, так і ліків для самолікування абсолютно не призначених або протипоказаних. Пацієнти вважають, що якщо ЛЗ рекламується як безпечний та ефективний і відпускається без рецепту, то можна зайнятись самолікуванням. Але, по по-перше, абсолютно безпечних ліків не існує, бо ЛЗ, що відпускається без рецепту, може бути протипоказаний пацієнту з супутньою патологією; крім того, вони можуть взаємодіяти з рецептурними препаратами, що приймаються пацієнтом, алкоголем, їжею — про це рекламна інформація, що розповсюджується ЗМІ і через Інтернет, не попереджує. По-друге, в багатьох країнах число безрецептурних ЛЗ, призначених для самолікування, постійно збільшується за рахунок переведення в цю категорію рецептурних медикаментів.

За даними Державного фармакологічного центру Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України найбільш поширеними негативними наслідками самолікування є: алергічні реакції (84,3%), серед них реакції з боку шкіри — 44,3%, набряк Квінке — 21,5%, інше — 34.2%; анафілактична реакція (5,2%), ураження травного каналу (3.1%), реакція на місці введення (1,1%), ураження центральної нервової системи (4,2%), ураження дихальних шляхів (2,1%).

Що ж спонукає українських споживачів вдаватися до самолікування? Опитування, проведене аптечними працівниками в місті Харків та інших регіонах України, виявило, що основною причиною самолікування населення є небажання пацієнтів відвідувати лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) та проходити обстеження (63%). Це може бути викликано відсутністю часу на відвідування лікаря, оскільки більшість споживачів сприймають ряд захворювань як прості та знайомі, тому прямо звертаються до аптеки. Також треба зазначити , що у багатьох людей існує негативний досвід звернення до лікаря та недовіра (25%), дехто посилається на недостатньо добрий рівень медицини (28%). 47% вважають причиною велику кількість лікарських засобів та можливість купувати деякі рецептурні препарати без рецепту.

На думку опитуваних, основним симптомом, який можна коригувати, не звертаючись до лікаря, є головний біль (71%) та хронічні захворювання (якщо відома лікарська терапія — 66%).

Основні риси споживачів, що вдаються до самолікування: це молоді люди від 21 до 30 років, більшість — жіноче населення; за соціальним становищем — службовці, студенти, робітники; переважно особи у шлюбі, сім’я яких складається з трьох осіб; рівень доходу на одного члена родини коливається від 600 до 1000 гривень.

Основна частина опитуваних лікується самостійно 1 раз на півроку або 1 раз на 2-3 місяці.

При проведенні одномоментного фармако-епідеміологічного дослідження в м. Дніпропетровськ, виявлено, що частіше за все для самолікування застосовуються аналгетики – протизапальні та протиревматичні засоби у меншій мірі використовуються для лікування головного болю. Вітаміни досить часто застосовуються у самолікуванні як загальнозміцнюючі препарати. Засоби, що застосовуються при кашлі та застудних захворюваннях, однаковою мірою застосовуються як і при ГРВІ, так і при кашлі. При болях різної локалізації, проблемах зі шлунково-кишковим трактом застосовують шлунково-кишкові препарати.

Ключовою характеристикою самолікування є відповідальність хворого за своє здоров’я, тому в 1994 р. Європейська асоціація виробників безрецептурних препаратів (AESGP) термін «самолікування» перейменувала у «відповідальне самолікування». Відповідальне самолікування є об’єктивно існуючою первинною ланкою сучасної системи охорони здоров’я. Враховуючи, що процес самолікування проходить без первинного звернення до лікаря, функція контролю за правильністю вибору лікарського засобу, його ефективністю, а, головне, безпекою і правильністю застосування сьогодні довірена провізору (фармацевту). Мова йде про фармацевтичну опіку. Фармацевтична опіка — це відповідальне надання медикаментозної терапії з метою досягнення певного результату, який покращить життя пацієнту.

Проблема самолікування, беручи до уваги також його можливі негативні наслідки, викликає необхідність колегіального співробітництва на всіх етапах — від сімейного лікаря до лабораторій, аптек.

Список літератури: 

  1. Андреева, И. Распространенность самолечения в мире / И. Андреева // Вісник фармакології та фармації. — 2010. — № 3. — С. 14-24.
  2. Жигунова, А. К. Самолечение мигрени и головной боли напряжения / А. К. Жигунова // Український медичний часопис. — 2012. — № 6. — С. 97-98.
  3. Заболевания горла: эффективный диалог способствует лучшей диагностике, ответственному самолечению и более рациональному применению антибиотиков / A. Velden [и др.] // Therapia (Український медичний вісник). — 2014. — N 2/3. — С. 70-74.
  4. Зупанец, И. А. Фармацевтическая опека на страже ответственного самолечения: путь от острых дискуссий к взаимопониманию / И. А. Зупанец // Therapia (Український медичний вісник). — 2012. — N 2. — С. 4-8.
  5. Подплетня, О. А. Результати впровадження концепції вдповідального самолікування у Дніпропетровську / О. А. Подплетня, В. Й. Мамчур, А. М. Машейко // Одеський медичний журнал. — 2011. — N 5. — С. 27-30. — Библиогр.: с.29-30 .