Повитухи сучасні та древні

povytuhy-suchasni-ta-drevniРодопоміч в Україні має свій початок з X століття. Медицина на той час у Київській Русі мала досить високий рівень та наслідувала традиції візантійської монастирської медицини, тобто храмової медицини. Першою монастирською лікарнею, що була організована Княгинею Ольгою (вважають, що народилася 890 р. та померла у 969р.), була лікарня Києво-Печерської лаври, що збережена до наших днів. Медичну допомогу надавали лікарі, запрошені з-за кордону, у тому числі й для породіль. Звичайне ж населення зверталось за допомогою до бабок-повитух.

Поява на Русі письма дала новий поштовх розвитку родопомочі, адже був написаний медичний трактат «Аліма» (мазь) дочкою князя Мстислава Володимировича Євпраксією (1108 — 1172). У трактаті були зібрані всі знання з акушерства, що були відомі на ті часи, також з досвіду бабок-повитух. Було викладено ведення вагітності, пологів, післяпологового періоду, розкривались поняття дотримання жіночої гігієни та догляду за дитиною.

Монголо-татарське іго (1237-1480) зупинило успішний розвиток Київської Русі, у тому числі і розвиток медицини. У подальшому становлення акушерства в Україні пов’язане з розвитком родопомочі в Росії.

Перші лікарі, які одержували освіту за кордоном, обслуговували лише царський двір та забезпечені верстви населення. Прості ж люди у Середньовіччі продовжували звертатися до послуг бабок-повитух. Повитухи володіли деякими корисними прийомами,але у своїй діяльності вони звертались до забобонів. Баби-повитухи на практиці навчались у більш досвідчених повитух народним засобам і методам родопомочі.

Теж саме відбувалося і в середньовічній Європі – породіллі отримували від повитухи наговорену воду та амулет замість дієвої акушерської допомоги. І лише, коли породіллі загрожувала смертельна небезпека, запрошували мужчину-хірурга, який здійснював оперативне втручання. З боку духовенства подібна практика не віталася, оскільки під час таких втручань умертвляли дитину заради спасіння матері, або ж гинули двоє.

Однак повивальні послуги акушерів не були доступними простим людям, тому іще на протязі кількох століть жінки продовжують звертатися до бабок-повитух.

Під час Першого українського з`їзду акушерів-гінекологів, що відбувся у 1927 році, було наголошено, що тільки у 10% випадків є медичний супровід, решта ж розроджень відбуваються з допомогою бабок-бранок (повитух). У старому українському селі існувала своєрідна уява про будову жіночих статевих органів – плід розвивається буцімто не у матці жінки, а у дитятнику, який розташований вище. Дитятник, на їхню думку мав два відділення – правий та лівий. Якщо помічений рух дитини у правому боці— слід чекати хлопчика, якщо ж у лівому – буде дівчинка, так вважалось.

Баба-бранка,направляючись до породіллі, мала з собою різноманітне зілля, перетерте вугілля, брала хустинку, куди клала цілушку хліба та грудочку солі. Цілушка хліба мала сприяти тому, щоб дитя вийшло «ціле», сіль охороняла від «ворожого ока» та мала позитивний вплив «на талан», а вугілля мало посприяти тому, «щоб дитя так скоро вискочило з тісного місця, як вугляр з гарячої печі».

По завершенні пологів та після здійснення відповідного релігійного ритуалу бранка передавала дитину до рук батькові, який повинен був її поцілувати, підносити до інших дітей та потім передати матері.

Народні повір`я стверджували, що злі духи можуть вразити породіллю, оскільки вона по закінченні пологів є слабкою та схильна до різних захворювань. Стародавні погляди на походження недуг як наслідку впливу невидимих ворожих сил змушували людей класти під постіль породіллі посудину з дьогтем, сокиру чи залізо,яких буцімто боїться нечиста сила.

Існувала думка, що між бранкою та сприйманими нею дітьми не втрачається зв`язок навіть на тому світі. Тому, коли бранка відходила на той світ, до її ноги прикріплювали торбинку з маком. Коли ж на тім світі до неї мали би чіплятися приймані діти і, особливо, якщо вони народились мертвими, вона мала би кинути їм мак. Тоді, доки вони збиратимуть зернятка, вона повинна була дістатися до назначеного Богом місця.

Вважалося великим щастям для дитини, коли вона народжувалась в оболонках – «сорочці», а особливо якщо оболонками вкрита голівка – «чепчиком». Тоді, згідно повір`я, дитинка мала би бути дуже розумною і досягнути великої пошани. Оболонки висушували,давали носити дитині на шиї або ж зашивали в одяг. Було переконання, що «чепець» допомагає при судових справах, і навіть освічені люди – адвокати, у XVIIІ ст. купували їх як помічні атрибути для своєї практики.

Перша половина XX ст. відмічена також і тим, що у кожній області Західної України функціонували акушерські школи з трирічним терміном навчання. Бабки-повитухи були повністю витіснені дипломованими фахівцями.

Та у 1950-х роках вибух народжуваності, так званий «бебі-бум», призвів до браку акушерів-гінекологів. При неускладнених пологах з жінкою стали залишатися досвідчені медсестри, а лікар вже приходив на народження дитини. В останні роки в багатьох пологових будинках на одну медсестру припадає 2-3 пацієнтки, у медсестер зовсім не залишається часу підказати породіллі, як краще всього перенести перейми для полегшення пологів, як для матері, так і для дитини.

Змінилася роль лікаря, особливо концепція «свого» лікаря на пологах. Щоб мати більш нормальний розклад, 5-10 лікарів об`єднаються в одну практику та ходять в пологовий будинок по черзі. Лікар з групи, яка веде вагітність, приходить вже на саме народження дитини, а перебіг пологів перевіряє резидент (лікар, який закінчив медичний інститут, але ще не закінчив практику та спеціалізацію).

Таким чином, з`являється деякий вакуум у емоційній і фізичній підтримці породіллі – медсестра зайнята, лікар на прийомі, відсутній, резидент відповідає за перевірку розкриття та усунення ускладнень.

Іншими словами, усі троє людей (лікар, медсестра і резидент або черговий лікар) просто не мають фізичної можливості багато часу провести з породіллею, щоб допомогти їй правильно поводитись під час пологів. Адже пологи – це процес, який йде краще і природніше, якщо породілля допомагає собі і маляті — правильно рухаючись, дихаючи, розслабляючись, перечікуючи перейми.

Дана ситуація і призвела до появи нової професії – Доула. Слово «Доула» (дула або дуола), інтерпретація англійського варіанту «birth doula», походить від грецького слова «служниця», що відмінно показує суть професії – помічниці в пологах. Доула професійно підтримує жінку в пологах. Вона приїжджає до породіллі додому на ранніх стадіях перейм, радить, коли краще їхати до пологового будинку – показуючи плюси і мінуси, але залишаючи рішення за парою батьків. Вона допомагає прийняти найбільш безпечні рішення у пологовому будинку. Доула знає правильні позиції при переймах і пологах, які допоможуть малюкові народитися швидше і безпечніше, а також масажі, які полегшать перейми. Вона показує породіллі розслаблююче дихання на різних етапах пологів, знає на тілі точки, які нормалізують пологову діяльність. Однак найголовніше, що робить Доула – дає жінці впевненість, що її пологи протікають нормально та правильно. Доула знаходиться з родиною протягом пологів і залишається на кілька годин після народження дитини, щоб упевнитися в успіху перших годувань малюка грудьми. Бувають також післяпологові Доули, які приходять додому 3-4 години на день і допомагають матері доглядати за малюком.

Більшість пар знаходять Доулу в третьому триместрі вагітності, хоча дехто починає працювати з Доулою з самого початку. Найголовніше при виборі Доул – це особистий комфорт пари з цією жінкою. Можна дізнатися про додаткову освіту Доули, крім спеціалізованих курсів, деякі Доули мають паралельну освіту масажистки або медсестри або ж самі є багатодітними матерями. Можна також поговорити також з попередніми клієнтками потенційної Доули про те, як пройшли їх пологи за участю цієї Доули.

Переважна більшість жінок, які звернулися до послуг Доули, не шкодують про це. З початком перейм вдома Доули допомагають розслабитися, підтримують,а в пологовому будинку знають як працювати з персоналом, щоб жінка могла народити дитину згідно з власним внутрішнім переконанням.

Література:

  1. Акушерство як наука. Основні етапи розвитку акушерства // Фізіологічне акушерство / І.Б. Назарова, В.Б. Самойленко. – К., 2018. – С. 7-13.
  2. Дедишина Л. Народитись у «сорочці» / Л. Дедишина // Фармацевт Практик. – 2015. — №1. – С. 26-27.
  3. До історії розвитку акушерства // Акушерство / Г.К. Степанківська, О.Т. Михайленко. – К., 2000. – С. 3-17.
  4. Завидович А. Роды в истории акушерства / А. Завидович // Медицинские аспекты здоровья женщины. – 2016. — №7. – С. 60-69.
  5. Карпуша, Ю. Доула – помічниця при пологах / Ю. Карпуша // Медична сестра. – 2009. — № 7/9. – С. 54-63.
  6. Коротка історія розвитку акушерства і гінекології в Україні // Акушерство / П.Г. Жученко, В.І. Тарасюк. – К., 1995. – С. 5-11.