Пацієнт після інсульту

patsient-pilya-insultuПорушення мозкового кровообігу займає значне місце у неврологічній клініці. Лікування наслідків інсульту нерідко пов’язані з великими труднощами і це потребує від лікаря не тільки аналізу структури хвороби, особливостей перебігу основного захворювання, але й виявлення збережених ланцюгів функцій, на які можна опиратися в роботі під час лікування інсульту.

Широка розповсюдженість судинних захворювань головного мозку, частота порушень мозкового кровообігу ставлять перед неврологами завдання впровадження системи відновлення порушених внаслідок інсульту функцій.

Усунення у хворих постінсультних дефектів, навчання їх самообслуговуванню і пристосуванню до трудової і соціальної діяльності в нових умовах складає сутність реабілітації.

Реабілітація опирається на біологічні, психологічні, соціально-економічні, морально-етичні та науково-медичні основи. Реабілітація хворих, які перенесли мозковий інсульт, будується насамперед на основі положень, загальних для всіх хворих, незалежно від того, що є причиною виникнення інсульту. До таких положень відносяться:

– ранній початок відновної терапії;

– систематичність і тривалість терапії;

– поетапна побудова відновного лікування з врахуванням характеру розладів функції на кожному етапі хвороби;

– комплексність всіх видів відновного лікування (медикаментозного, лікувальної гімнастики, масажу, фізіотерапії тощо);

– заохочення хворого до активної участі в реабілітаційних заходах.

Найбільш високим рівнем реабілітації є рівень відновлення. До цього рівня відносяться відновлення ізольованих активних рухів, збільшення сили у м’язах, які здійснюють ці рухи.  Лікувальні заходи повинні передбачати, крім фармацевтичних препаратів, масаж і лікувальну гімнастику. Таким чином, основним механізмом, на основі якого досягається рівень відновлення, є розгальмування нервових елементів, внаслідок чого відновлюються і покращуються рухові функції.

Іншим рівнем реабілітації, дуже важливим у неврологічній практиці, є компенсація. Це вироблена у процесі розвитку живого організму здатність інших здорових систем взяти на себе функції пошкоджених. Причина виникнення компенсації полягає у невідповідності між вимогою середовища і можливостями хворого. Тому центральне значення у компенсаторній пристосованості відіграє уся центральна і периферична нервова система. Відновні заходи, спрямовані на компенсацію порушеної функції, передбачають попередження патологічних станів, які можуть виникнути у процесі зворотного розвитку дефекту. Важлива профілактика розвитку контрактур, тому важливим є застосування спеціальних коригуючих вправ. Слід пам’ятати, що в основі компенсаторної перебудови ніколи не вдається досягти повного відновлення функцій до початкового стану (до мозкової катастрофи). Рухи на рівні компенсації змінені і дефектні. Обидва цих рівня – відновлення і компенсація – належать до медичної реабілітації.

Та найважливішим рівнем реабілітації є реадаптація. Це соціальна адаптація хворого до навколишнього середовища, коли медична реабілітація інколи не дає ефекту і завдання тут тільки одне і головне – пристосувати пацієнта до самообслуговування, працевлаштування, спортивних занять і позитивних психологічних налаштувань.

Виникнення у хворого органічного дефекту і виключення його із звичного активного життя завжди являються для нього тяжкою психічною травмою. А повільне відновлення порушених функцій може розчарувати хворого і привести його до втрати віри у своє одужання, до розвитку почуття власної неповноцінності. Дуже важливим є притягнення самого пацієнта до свідомої, активної участі у здійсненні відновних заходів. Це потребує створення системи поетапної психотерапії, яка буде сприяти мобілізації особистості хворого для усунення його постінсультних проблем і повернення до соціальної діяльності.

Для досягнення цієї мети важливе значення має принцип партнерства, тобто співдружність і взаємна довіра між хворим, лікарем, середнім і молодшим медичним персоналом і спеціалістами-реабілітологами.

Успіх реабілітаційних заходів залежить насамперед від вимогливості і терпіння самого пацієнта, від його характеру і бажання швидше одужати і стати на ноги. Поряд з таким хворим обов’язково повинні бути родичі. У їхні обов’язки входить підтримувати і підбадьорювати хвору людину. Постінсультний хворий може стати сльозливим і дратівливим. Тому рідні повинні концентрувати увагу хворих на позитивні приклади інших хворих, які одужали після інсульту і повернулись до повноцінного життя.

Хворий, який вірить у своє зцілення, одужує набагато швидше, ніж ті люди, які не мають віри.

Список використаних джерел:

  1. Зозуля І.С. Особливості регресу неврологічного дефіциту у пацієнтів із півкульним атеротромботичним і кардіоемболічним підтипами ішемічного інсульту після проведення тромболітичної терапії // Український медичний часопис: Наук.-практ. загальномед. журн. – 2015. – N 3. – С. 70-73.
  2. Івашко Г. Пересування пацієнта після інсульту // Журнал головної медичної сестри. – 2015. – N 3. – С. 61-72.
  3. Можливості поліпшення якості життя після інсульту / М.Ю. Купновицька-Сабадош [и др.] // Міжнародний неврологічний журнал. – 2014. – № 8. – С. 41-44.
  4. Особливості характеру хворих на артеріальну гіпертензію після перенесеного інсульту / І.В. Дроздова [и др.] // Медицинская психология. – 2015. – Т. 10, № 3. – С. 13-17.
  5. Піонтківська Н.І. Фізична реабілітація – важливий крок до незалежного життя після інсульту // Міжнародний неврологічний журнал. – 2012. – № 8. – С. 98-101.
  6. Пулик О.Р. Післяінсультні когнітивні порушення та підходи до їх лікування // Журнал неврології ім. Б.М.Маньковського. – 2015. – N 1. – С. 43-49.
  7. Самосюк Н.І. Саногенетичні процеси і медична реабілітація хворих після інсульту: основні поняття і дефініції // Лікарська справа = Врачебное дело. – 2013. – № 2. – С. 130-135.
  8. Черенько Т.М. Неврологічне та функціональне відновлення після ішемічного інсульту в різні періоди: зв’язок з рівнем нейроспецифічного маркера S-100 // Український неврологічний журнал. – 2015. – N 4. – С. 38-42.
  9. Шевченко А. Постинсультный пациент на участке: актуальные вопросы реабилитации // Участковый врач. – 2015. – № 9. – С. 16-18.