Міжнародний день лікаря

mizhnarodnyj-den-likarya«Медицина—це людинознавство. Хто ж, як

не лікар, бачить народження, життя і смерть,

здоров’я і хворобу, біль, страждання і радощі,

всю велич і всю ницість людської душі»

В.Л. Боголюбов.

Для кожної людини і для всього суспільства немає найбільшої цінності, ніж здоров’я. Охорона та зміцнення здоров’я людей є першочерговою справою держави.Проблеми здоров’я розглядаються з широких соціальних позицій. Воно визначається насамперед умовами праці й побуту, рівнем добробуту.

Необхідно якомога скоріше задовольнити потреби населення у високоякісній лікувально-профілактичній та лікарській допомозі. Це ставить перед урядом нові питання про наукові, організаційні, кадрові проблеми. Охорона здоров’я має на меті активізацію лікарського фактору в роботі медичного колективу, підвищення його ролі в організації роботи середнього та молодшого медичного персоналу, підвищення виробничості праці у всіх ланках організацій охорони здоров’я. Інтегративним фактором усіх цих процесів був та залишається людський фактор — медичний працівник, рівень його знань і світоглядних установок, рівень загальноосвітньої, загальнолюдської культури.

Сучасна медицина — це складна, багаторівнева система знань. В центрі цього знання — людина в її різних станах — в нормі чи патології. Знати ці стани, критерії їх різниці — першочергове завдання лікаря. Проте причини цих станів, механізми їх розвитку — питання складні і не до кінця вирішені. У цьому й полягають труднощі великого мистецтва лікування. Піднятися до сучасного знання медицини можна поступово, переходячи від біофізики і біохімії життя до анатомії, гістології, загальної біології, фізіології (нормальної і патологічної) людини, соціальної та загальної гігієни, терапії і хірургії, що є вершиною освіти лікаря. Сучасне життя пред’являє високі вимоги до підготовки практичних спеціалістів. Це також розповсюджується і на клініцистів. Мислення лікаря повинно відповідати сучасному рівню науки. Це потребує оволодіння запасом широких наукових знань у своїй і суміжній царині, що складають теоретичний фундамент сучасної медицини.

Професійні знання лікаря — це основа для реалізації гуманістичного принципу лікарської діяльності. Тим, хто обрав своєю професією медицину необхідно назавжди відмовитися від уявлення про лікування як про легку професію. Потрібно усвідомити всю відповідальність, постійно поповнювати свої знання та вдосконалювати професійну майстерність. Спеціальних знань, отриманих у медичному університеті, часто буває замало, їх недостатньо для успішної роботи лікаря. Насправді закінчення вишу — це тільки початок лікарської освіти. Справжнє накопичення професійних знань і навичок починається після початку практичної діяльності. Важливою стороною придбання знань є їх безперервне вдосконалення і оновлення.

В центрі уваги лікаря — є хвора людина. Людина в якості суб’єкта лікування виступає як єдність двох складних структур: біологічної і соціальної. У своїй практичній діяльності лікар повинен бачити в людині дещо більше, ніж хворий організм. Для того, щоб з успіхом виконувати свої професійні обов’язки, лікар мусить бути  психологом і психотерапевтом водночас. А для цього лікар повинен знати основи медичної психології: закономірності психологічних процесів людини в умовах патології, уміти визначати роль психіки у виникненні і перебігу хвороби, володіти методами психологічного дослідження особистості хворого і також засобами психогігієни і психотерапії.

Лікар повинен уміти виявляти вплив природного та суспільного середовища на формування захворювань у людини, виявляти психічні резерви людських колективів і вирішувати питання психологічної, фізичної взаємодії в період захворювання. Адже будь-яка хвороба обумовлена психологічним суб’єктивним фактором. Тому й лікування необхідно розуміти як сукупність соматичних і психологічних впливів на людину. Лікування — це управління лікарськими і психосоматичними процесами в організмі хворого. Під час лікування лікар повинен враховувати різноманітний світ хворого, стан його психіки, індивідуальні риси і особливості конкретної особистості. При цьому слід відмітити, що в системі «лікар-хворий» взаємодія суб’єктивного і об’єктивного має складний характер. Успіх лікування у кожному конкретному випадку залежить від того, наскільки лікар зможе застосувати до даного хворого свої знання, знайти методи терапії, що відповідають індивідуальним потребам цього хворого та завоювати його довіру. Тому принцип індивідуального підходу до хворих набуває характер моральності внаслідок його великої значимості у медичній практиці.

Життя і здоров’я людини є найвищим добром, її хвороба і смерть — найвищим злом. Тому наявність здоров’я емоційно переживається особистістю як найзначніша для неї цінність. І навпаки, розвиток хвороби вбачається індивідом як незадоволення потреб в добробуті, щасті, як порушення злагоди з життям інших людей, з суспільством. В сучасних непростих соціальних умовах різко зросла цінність життя й набуло особливого значення все те, що слугує його утвердженню. Проблеми здоров’я як особистої та соціальної цінності в складному взаємопов’язаному суспільстві так просто не вирішити. Тому що сама медична наука на початку ХХІ століття стала іншою, ніж вона була ще декілька десятиліть тому, і з попередніми стереотипами мислення неможливо зрозуміти її динаміку. Значно розширилась соціальна функція медицини і охорони здоров’я, змінилися взаємозв’язки між різними сферами наукової діяльності, тіснішим став зв’язок між фундаментальними теоріями медицини, біології, генетики, біофізики і їх прикладними клінічними аспектами. Перебудова охорони здоров’я, підвищення її ролі в нашому суспільстві висувають нові вимоги до підготовки і вихованню медичних кадрів, організації їх роботи.

Література:

  1. Заика В. Конфликты с пациентами в медицинском учреждении: кто виноват и что делать? // Практика управління медичним закладом. — 2017. — N 4. — С. 62-70.
  2. Знаменська М.А. Комунікації в практиці сімейного лікаря // Україна. Здоров’я нації. — 2015. — № 1. — С. 122-125.
  3. Калашников Н.А. Аспекты взаимодействия пациента и врача, возможность их оптимизации в медицинской практике // Therapia (Український медичний вісник). — 2015. — N 9. — С. 42-45.
  4. Малик Н.В. Деякі психологічні аспекти взаємовідносин сімейного лікаря і пацієнта // Сімейна медицина. — 2016. — N 2. — С. 25-26.
  5. Мединська А. В. Особливості вербального спілкування медичного працівника і хворого // Медсестринство. — 2016. — N 2. — С. 13-20.
    На старт, увага, лікар! // Участковый врач. — 2016. — № 2. — С. 14-15.
  6. Попов А. Невдячна робота [професійна етика лікаря] // Вісник гомеопатичної медицини. — 2014. — № 1. — С. 88-91.
  7. Циммерман Я.С. Врачебное дело // Клиническая медицина: Научно-практический журнал. — 2015. — Т. 93, № 1. — С. 6-12.