МЕДИЧНА СЛУЖБА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

medychna-sluzhba-upaУкраїнська Повстанська Армія сформована у 1942 році, що була найбільш потужною підпільною військовою структурою під час Другої світової війни. Вона стала до боротьби за незалежність, свободу, правду і справедливість, за Бога і Батьківщину, поставила за свою мету створити Українську Самостійну Соборну Державу. Для здійснення цієї мети вона від 1942 р. боролася спочатку з гітлерівським режимом, що нищив український народ, заборонив Українську державу, яку відновили актом від 30 червня 1941 р.. Починаючи з 1944 р. УПА героїчно боролася з комуністичними окупантами України, які до краю наповнювали тюрми НКВД українськими громадянами, з яких по звірячому знущалися, тисячі людей направляли до ГУЛАГу, сотні тисяч українців депортували в Сибір без суду та слідства. Оперативні дії УПА розгортала, в основному, на Західній Україні, а також в центральних областях України, Польщі, Білорусії, Чехословаччині, Румунії.

         Під терором нацистської окупаційної влади Український Червоний Хрест вже не мав змоги працювати на жодній території України. Єдиним місцем, де УЧХ і надалі продовжував свою діяльність, була УПА, починаючи від 1943 року. Організатором та керівником УЧХ була Катерина Зарицька-Сорока, яку було введено на початку 1943 р. до складу Галицького Крайового проводу ОУН і призначено референтом ОУН-УЧХ. На момент організації медично-санітарної служби УПА існували окремі санітарні пункти в селах. К. Зарицька як голова УЧХ здійснила централізацію та завершену організацію медично-санітарної служби УПА. Вона налагодила діяльність чотирьох відділів, які обслуговували не лише повстанську армію, але й цивільне населення. Забезпечила підготовку лікарів, медсестер, санітарів і санітарок для УПА, піклувалася про постачання повстанців медикаментами. Крім суто медичних проблем – лікування, санітарно-гігієнічної профілактики, застереження перед хімічно-бактеріальною зброєю, займалась суспільною роботою. К. Зарицька керувала також харитативною (суспільною опікою) діяльністю.

         УЧХ як медична служба УПА складався з двох частин — військової та територіальної та з чотирьох головних відділів. Організацією невеличких лікарень “шпитальок”, бункерів, перев’язувальних пунктів, забезпеченням медичним персоналом, опікою над пораненими та хворими займався перший — медично-санітарний відділ. Другий — фармацевтичний відділ, займався заготівлею медичних препаратів і розподілом їх у лікарні і медичні пункти. Препарати закуповувались або здобувались шляхом наскоків на військові аптеки. Також цей відділ займався виготовленням ліків з різних трав, які збирали жінки та діти та займався їх складуванням. Третій відділ — харитативний був відповідальний за опіку над родинами членів ОУН, УПА, заарештованих або засуджених, і над дітьми-сиротами. Господарською діяльністю займався четвертий відділ. Він організовував підготовку медиків, переважно лікарів, яких не вистачало. На місцях лікарі вже самостійно навчали медсестер та санітарок, яких пізніше розподіляли в окремі відділи УПА.

         Лікар повинен був бути у кожному курені. Курінь об’єднував кілька сотень. Всього УЧХ мав понад 100 лікарів. Першими були Сидір Савчик (начальний лікар УПА), Дмитро Сагайко (“Бравий”, “Еней”, головний лікар військової округи “Заграва”), Богдан Гук-Скала (надрайоновий референт УЧХ на Перемищині), Богдан Крук (надрайоновий референт УЧХ на Лемківщині).

         Відомо про діяльність на користь УПА знаного травознавця Василя Володимировича Кархута, який був особистим лікарем Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького та після смерті Митрополита служив лікарем (псевдо “Ростислав”) у загоні УПА у Словітських лісах під Львовом. Він набув слави відповідального працівника, за що був нагороджений іменним пістолетом від провідника Вихора. Провід ОУН на території Львівщини всіляко забезпечував охорону фахівця та патріота. З великими труднощами через мережу ОУН його вдалося легалізувати в Заліщиках, де, на жаль, у 1946 році його вистежили енкаведисти і разом з дружиною заарештували. Василя Кархута засудили на 15 років каторжних робіт та 5 років обмеження в правах з конфіскацією майна. Через 45 років, посмертно, лікаря реабілітовано.

         Високий героїзм та професіоналізм показали лікарі Матвій Лотович (лікуючий лікар Юрія Шухевича, загинув у Тайшетських концтаборах), Богдан-Теодор Савка (“Софрон”) – головний лікар УПА-Захід, Петро Скобельський (хірург, дипломований у Граці, загинув у 1945 р.), Павло Клочник (“Сірко”, був працівником клініки в Сорбоні, закатований поляками), Євген Каранович (“Караван”, був обласним лікарем на Волині, загинув у бою з партизанами відділу Федорова у 1943 р.), Антін Кульман (“Вугляр”, загинув у Карпатах у 1945р.). Ризикуючи власним життям, підпільникам допомагали лікарі медичних закладів та інститутів – Юрій Липа (замордований більшовиками біля Яворова 20 серпня 1944 р.), Ярослав-Ігнатій Макарушка, Родіон-Пилип Сліпий, Льонгин Мельник.

         В УЧХ працювали фельдшери та медичні сестри. Деякі з них отримали медичну освіту в мирний час, деякі — були навчені лікарями та на спеціальних підпільних курсах. Відданістю і високою професійністю відзначалися Лариса Медведчук (“Тополя”), Богдана Трошко (“Богдана”), Катерина Гаврилів (“Зелена”), Надія Цюпка (загинула у 1950 році на Самбірщині).

         Відданістю та професійністю відзначались і медики Рівненщини, що працювали для УПА. Відома діяльність Харитини Кононенко, організаційного референта Червоного Хреста у Рівному, очільниці Суспільної опіки Відділу охорони здоров’я у Рівному, що організовувала для УПА медикаменти, а також людей. Восени 1943 року Харитина Кононенко була розстріляна німцями за свою активну діяльність на користь повстанців. Лікар «Білий» з Рівного працював для УПА в північних теренах групи “Турів” на Волині. Працював для УПА та УЧХ Василів (Корнилів) Микола, повітовий лікар з Рівного. Відомий Сагайко Дмитро, хірург з Рівненської лікарні в Тютьковичах, який у 1943 році перейшов до відділів УПА та був начальним лікарем медичної служби ВО “Заграва” на Волині, а також очолював Санітарну службу УПА. На користь УПА працював Зарицький Ярема, фармацевт, очолював аптечну базу шпиталю в с. Малий Студень на Костопільщині. Коцегуб Ольга, що працювала в лікарні м. Рівне, постачала УПА медикаменти. Для повстанців допомагали лікарі Ганна та Петро Рощинські, що певний час практикували в Костополі Рівненської області; були розстріляні гестапівцями.

         До медичної служби вливались також лікарі-євреї та поляки. Важливий професійний внесок в медичні службу УПА зробив лікар «Чорний» з Рівного, що працював курінним лікарем у Костопільському курені «Острого». Відомо про самовіддану діяльність лікарки Сікорської, польки, дружини майора ВП, родом з Рівненської області, що працювала для збереження здоров’я вояків УПА у шпиталі на хуторі Гурби і була по звірячому замучена 24.04.1944р. Червоною армією.

         Командир УПА Клим Савур та начальний лікар Сидір Савчик у жовтні 1943 року видали наказ №22 керівникам УПА, запілля та медично-санітарним працівникам у справі хімічно-бактеріологічного захисту. Були зареєстровані випадки, коли німці скидали з літаків отруєні продукти. Тому виникла підозра, що німці могли через своїх агентів отруювати хімічними чи бактеріологічними речовинами джерела водопостачання. В окремих місцях були зареєстровані вогнища червінки, холери, черевного і висипного тифу. Наказом було зобов’язано провести профілактичні щеплення, покращити дезинфекційні заходи, не вживати сирого молока, щомісяця проводити лікарські огляди відділів.

         Частина поранених і хворих розташовували в селах, водночас будували підземні криївки-шпиталі на 10-15 осіб. В деяких обладнували вентиляцію, водопостачання, каналізацію.

         Загроза життю медиків та пацієнтів була така ж велика, як і кожного вояка. Завжди загрожувала небезпека, що “шпиталька” буде викрита ворогом, і в такому випадку можливості вирватися з оточення були мінімальними. Тому лікар чи санітар при відділі УПА брав участь у боях з автоматом чи рушницею, так само як і вояки.

         Комендант УЧХ у листопаді 1943р. видав “Правильник УЧХ”, в якому була визначена структура та нормована діяльність цих відділів. Були встановлені норми харчування хворих, комплект торби (сумки) санітара і фельдшера, програма гігієнічних навчань, план лабораторії, порядок роботи санітарних пунктів. Спеціальними інструкціями визначено обов’язковий інвентар районових санітарних пунктів та повітових польових шпиталів. Призначені були пости начальних лікарів, у воєнних округах призначено шефів УЧХ, відповідальних за стан здоров’я війська, підпілля та цивільного населення, розпочато формування медично-санітарної служби в загонах.

         У січні 1944 р. “Еней” видав наказ реорганізовувати шпитальне обслуговування, хворих та поранених розміщувати поодиноко на менш розконспірованих територіях, кожного хворого прикріпити до родини, до важко хворих прикріпити сестер або санітарок, забезпечити всіх ліками та харчами.

         Для підготовки санітарів та санітарок УЧХ організовував санітарні курси. Умовою прийняття на санітарні курси УЧХ при УПА було закінчення 6 класів народної школи та ідейність кандидатів. За підручник їм служив “Санітарний конспект”, опрацьований доктором “Юрком” – Олександром Давиденком і доктором “Шуваром” – Євгеном Лужецьким. Своє професійне навчання не припиняли і лікарі. У вересні 1944 р. на хуторі Морги Села Сілець Підгаєцького району на Тернопільщині проведено курси підвищення кваліфікації для 15 осіб лікарів-медиків УЧХ.

         Становище УЧХ ускладнювалось тим, що не було можливості евакуації хворих. Перед пораненими були закриті державні лікарні та їх операційні. Хірургічні втручання проводили в селянських хатах, в криївках, часто в антисанітарних умовах, без відповідного освітлення. Відчувалась недостача кваліфікованих хірургів, інструментарію, стерильних матеріалів, медикаментів, кровозамінників, автоклавів. Доводилось працювати без належного лабораторного та рентгенологічного обстеження.

         На відміну від руху опору в інших країнах, УПА та УЧХ не отримували допомоги від інших держав. УЧХ не мав визнання і допомоги від Міжнародного ЧХ, хоч там знали про його діяльність. Все — зброю, медикаменти, харчі, потрібно було роздобувати самим, часто в бою, легальними і нелегальними способами. По відношенню до поранених вояків УПА більшовицька влада не визнавала прав та законів міжнародних конвенцій ЧХ. Тільки завдяки високому професіоналізму, мужності, самовідданості працівників медичної служби УПА і патріотично налаштованого населення вдавалось лікувати поранених та хворих вояк.

         Боротьба УПА та діяльність УЧХ продовжувались і після закінчення війни. У 1947 році Катерина Зарицька була заарештована і діяльність УЧХ очолила Галина Дідик.

         На той час збройні сили СРСР та НКВД були скеровані на боротьбу з українським підпіллям. За таких умов керівництво підпілля прийняло рішення провести планову демобілізацію бойових відділень УПА протягом 1946-1949 років і перехід старшин і підстаршин УПА в сітку “Збройного підпілля”. Восени 1949 року останні частини УПА були розформовані. Проте організована боротьба підпілля під керівництвом генерала Р. Шухевича, В. Кука та ін. продовжувалась до 1954 р. Співробітники УЧХ також продовжували надавати медичну допомогу підпільникам. Частині їх вдалося легалізуватися, але багатьох з них більшовицькою владою було репресовано. Тільки за надання медичної допомоги пораненим та хворим підпільникам сотні медиків та громадян були засуджені до каторжної праці в концтаборах ГУЛАГу. Засуджували навіть за збирання лікувальних трав для підпільників. Ряд засуджених у 80-90 роках реабілітовано, багатьох — посмертно.

Література:

  1.  [Василь Кархут] // Українське лікарське товариство: історія та розвиток: 1910-2010 рр. / О. Мусій, С. Нечаїв. — К., 2010. — С. 58-59.
  2.  Ганіткевич, Я. До історії Українського Червоного Хреста та медичної служби УПА / Я. Ганіткевич // Львівський медичний часопис. — 2007. — №4. — С. 139-146.
  3.  Кравець, А. Медики у визвольних змаганнях українського народу: (від Українського Червоного Хреста до служби здоров’я УПА) / Аретій Кравець. — Львів: Галицька видавнича спілка, 2010. — 178с.
  4. Панишко, Ю.М. Василь Володимирович Кархут: до 110-річчя від дня народження / Ю.М. Панишко, Л.С. Метельська // Феномен людини: здоровий спосіб життя: зб. наукових праць. — Львів, 2015. — Вип. 41. — С.51-52.
  5. Ріпецький, М. Українські лікарі і медичний персонал на службі УПА / М. Ріпецький, Б. Гук-Скала // Матеріяли до історії української медицини. Т. ІІ / [ред.] П. Джуль. — Чікаго, 1988. — 102-117.