ІСТОРІЯ ЗАРОДЖЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ХІРУРГІЇ. Частина 1

історія хірургіяВ своєму історичному розвитку медицина, в тому числі і хірургія, пройшла довгий шлях. Багатовікову історію хірургії умовно виділяють 4 основних етапи її розвитку.

  • Перший етап — це давні часи і до другої половини 19 ст., коли теоретичні пізнання предмета були незначні, а об’єм допомоги був мінімальний і використовувався в основному при травмах і гострих гнійних захворюваннях.
  • Другий етап – друга половина 19 століття, коли різко виросло число оперативних втручань. В цей час прогрес в розвитку як теоретичної так і практичної хірургії був пов’язаний з відкриттям наркозу, асептики і антисептики.
  • Третій етап – перша половина 20 століття, коли виділились і перетворились в самостійні спеціальності такі галузі: травматологія, урологія, нейрохірургія та ін. Це час розвитку спеціалізованої хірургічної допомоги: торакальної, серцево-судинної, проктологічної та ін.
  • Четвертий етап – друга половина 20 і початок 21 століття, коли оформились і отримали широкий розвиток новий напрямок – реконструктивна і відновлювальна хірургія. Наукові відкриття привели до ще однієї галузі хірургії – трансплантації органів та тканин, завдяки чому в багатьох країнах світу стало виконуватися велика кількість пересадок серця, нирок, печінки та ін.. Одночасно зберігається органозберігаючі тенденції в хірургії. Помітний прогрес в лікуванні багатьох захворювань пов’язаний з розвитком ендоскопічної та інших видів малоінвазивної хірургії.

А тепер детальніше.

Хірургія давніх і середніх віків

Східна і Західна медицина розвивались паралельно.

Східна медицина асоціювалася з Китаєм та Індією. Прощупування пульсу в Китаї – важливий діагностичний інструмент того часу; в той же час використовувалась акупунктура, яка використовується і в наші дні. В давній Індії хірургічна практика розвивалась досить активно. Пластична хірургія почалась в Індії з відновленням вух та носу. Застосовувались ампутації кінцівок, кровотечу зупиняли каленим залізом. Індійські лікарі перші почали застосовувати кесаревий розтин.

Розвиток західної давньої медицини пов’язують з єгипетською цивілізацією. Розвитку хірургічної практики сприяли війни, що вели фараони. В давньому Єгипті на папірусах, що дійшли до наших днів, збережені рекомендації по витягненню із людського організму гострих предметів (стріл, списів), про лікування ран мазями, що складались із різних рослин. В той час проводились такі оперативні втручання, як кастрація молодих чоловіків, ампутації кінцівок. В єгиптян появились зачатки анестезії. Для цього часу вони застосовували опій, коноплю, мандрагору.

 Наступником ранніх цивілізацій є антична і давньоримська цивілізації. Гіппократ — геніальний вчений і реформатор античної медицини. Можливо, самим важливим вкладом Гіппократа було відокремлення науки від релігії. Після нього греки більше не дивилися на хворобу, як на кару божу, а думали, що вона результат земних причин. Гіппократ запропонував всі рани розділяти на чисті та гнійні, і на кожний вид ран застосовувати свій спосіб лікування. При переломах він з успіхом використовував фіксовані пов’язки шинами. До нашого часу відомий спосіб вправлення вивиху плеча по Гіппократу. Крім Гіппократа в грецьку медицину внесли свій вклад Арістотель, Платон, Павел егейський.

Після завоювання Греції виникла давньоримська цивілізація. В часи розквіту Давнього Рима в античну хірургію найбільший вклад внесли Корнеліус Уельс та Клавдій Гален. Оскільки в епоху Давнього Риму велись постійні війни, головним завданням хірурга при наданні допомоги була зупинка кровотечі. У випадках неможливості гомеостазу за допомогою стискуючої пов’язки К. Цельс запропонував перев’язувати кровоточиву судину. У відомому трактаті про медицину і хірургію він приводить опис характерних ознак запалення і описує методики багатьох операцій. Гален розвинув вчення про лікування ран, в якості дренажу використовував бронзові труби, запропоновував свій спосіб зупинки кровотечі, при якому проводилася не тільки перев’язка кровоносних судин, але і їх скручування. Гален проводив пластичні операції, зокрема, корекцію заячої губи.

Середні віки почались з часів падіння Риму 476 р. і закінчилися падінням Константинополя 1453 р. Негативізм християнської церкви до наук привело до заборони грецьких і римських вчених, які заснували західну цивілізацію. Але з’явилася арабська медицина. Один з найбільш впливових лікарів арабського періоду був Абу Алі ібн Сина, або Авіцена, одна з найбільш відомих його книг — «Канон лікарської науки», переведена на чимало мов і дійшла до нашого часу. В «Каноні» були описані багато хірургічних хвороб  і різні операції, такі як трахеотомія, зшивання нервів, видалення пухлин. Він вперше застосував гіпсову пов’язку, описав техніку її накладення при різних переломах. Іншим найбільш відомим представником арабської медицини був Абул-Касім аз Захраві. Завдяки працям Абул-Касіма хірургічна практика, що раніше була закинута і ігноруєма, тепер виведена із глухого кута. Абул-Касім глибоко вивчив накладення швів, він багато оперував, лікував пахові грижі, фістули, літотомію і навіть трепанацію черепа.

Головним досягненням медицини середньовіччя та Ренесансу — відновлення регулярного навчання лікарів, введення ліцензійних екзаменів і спеціалізація в перші роки закінчення навчального закладу під наглядом приватного лікаря. Зусилля хірургів надавати якіснішу допомогу потребували вивчення анатомію людини.

Найбільш відомими лікарями в той період були швейцарець Т. Парацельс (1493-1541) і француз А.Паре (1519-1590).

Парацельс вів кочовий спосіб життя і мав великий досвід лікування ранених. Серед військових хірургів йому не було рівних. При лікування ран він застосовував в’яжучі засоби і різні хімічні препарати. Паре також займався воєнною хірургією. Він вперше запропонував штучні протези верхніх і нижніх кінцівок.

 

Рекомендована література: 

  1. Акушерские щипцы: история меркантильности и альтруизма // Здоровье женщины. — 2012. — N 1. — С. 208-209
  2. Косенков А. Н. Вопросы флебологии в медицине Древнего мира / А. Н. Косенков, П. Е. Вахратьян, А. В. Авакян // Хирургия. Журн. им. Н.И. Пирогова. — 2013. — N 11. — С. 83-85
  3. Матвеева В. Насмешник над Богом и миром / В. Матвеева // Therapia (Український медичний вісник). — 2013. — N 7/8. — С. 71-72
  4. Львова Л. Откуда произошла акупунктура / Л. Львова // Фармацевт практик. — 2014. — № 3. — С. 58-59
  5. Рычагов Г. П. История зарождения и становления хирургии / Г. П. Рычагов, П. В. Гарелик // Хирургия. Восточная Европа. — 2012. — № 1. — С. 132-145
  6. Сидорова Н. Н. Три путеводные звезды Тихо Браге (Часть 1) / Н. Н. Сидорова // Therapia (Український медичний вісник). — 2014. — N 4/5. — С. 78-80
  7. Сидорова Н. Н. Три путеводные звезды Тихо Браге (Часть 2) / Н. Н. Сидорова // Therapia (Український медичний вісник). — 2014. — N 6/7. — С. 62-64
  8. Шипулін В. П.З історії фізикальних методів обстеження / В. П. Шипулін // Український терапевтичний журнал. — 2014. — № 1. — С. 105-109

Додаткова література:

  1. Гален // Медична сестра. — 2009. — № 5/6. — С. 70-72
  2. Демецкая А. Человек из Пергама / А. Демецкая // Фармацевт практик. — 2009. — N 4. — С. 52-54
  3. Дренування в хірургії: історія, теорія, дренувальні засоби / М. М. Зюбрицький [и др.] // Клінічна хірургія. — 2011. — N 4. — С. 35-37
  4. Касымов А. И. Биоэтика людей, продвинутых в годах, в трудах Авиценны / А.И. Касымов // Лікарська справа. Врачебное дело. — 2006. — N5/6. — С. 109-111
  5. Касымов А. И. Биоэтические взгляды Абу Бакра Аль-Рази (Разеса) / А.И. Касымов // Лікарська справа. Врачебное дело. — 2006. — N7. — С. 101-103
  6. Ковальська І. М. Емпіричні погляди цілителів/лікарів на рак молочної залози у до науковий період розвитку медицини / І. М. Ковальська, Д. Є. Москвяк-Лесняк // Львівський медичний часопис = Acta Medica Leopoliensia. — 2011. — Т. 17, № 4. — С. 97-101
  7. Крячкова Л. В. Зародження медицини. Медицина первісного суспільства / Л. В. Крячкова // Головна медична сестра. — 2011. — № 2. — С. 49-55
  8. Крячкова Л. В. Медицина Епохи Відродження / Л. В. Крячкова // Головна медична сестра. — 2011. — № 8. — С. 52-55
  9. Крячкова Л. В. Світова медицина періодів раннього і розвинутого Середньовіччя (V-XV ст.) / Л. В. Крячкова // Головна медична сестра. — 2011. — № 7. — С. 40-46
  10. Павловский Л. Н. Амбруаз Паре — родоначальник современной хирургии и его вклад в лечение огнестрельных ранений / Л.Н. Павловский // Лікарська справа. Врачебное дело. — 2006. — N1/2. — С. 112-119
  11. Павловский Л. Н. Асклепий — легендарный врачеватель Древней Греции, бог древней мифологической медицины [Текст] / Л. Н. Павловский // Лікарська справа. Врачебное дело. — 2009. — N 1/2. — С. 109-112
  12. Павловский Л. Н. Герофил и Эразистрат — выдающиеся древнегреческие врачеватели, основоположники описательной анатомии / Л. Н. Павловский // Лікарська справа. Врачебное дело. — 2009. — N 5/6. — С. 108-112
  13. Солейко Е. В. Медицина доколумбовой Америки: хрупкая бабочка в круговороте жизни / Е. В. Солейко, Л. П. Солейко // Журнал сучасного лікаря. Мистецтво лікування. — 2011. — № 1. — С. 114-117