Холера

choleraХолера відома людству з давніх часів. Перший опис цієї хвороби знайдений у санскритському рукописі п’ятого століття до нашої ери. Багато часу холера залишалася хворобою лише азіатського та африканського континентів, тільки у 1817 році збудник хвороби на англійському військовому кораблі потрапив до Європи та почав стрімко поширюватися по містам й країнам. З того часу світ живе з постійною загрозою пандемії — повальної епідемії, що вражає населення практично усіх регіонів планети.

Для більшості громадян літо — пора відпусток, відпочинку, для лікарів-інфекціоністов, епідеміологів це час тривожного очікування епідемії холери, бо незважаючи на досягнення сучасної медицини, кожного року в різних регіонах реєструються випадки захворювання цією загрозливою хворобою.

Збудник небезпечної хвороби — холерний вібріон Vibrio cholerae — має вигляд звичайної коми, яку в зошитах пишуть першокласники. Вібріон дуже рухливий та чудово пристосовується для існування в самих різних умовах: він добре витримує низьку температуру, може з успіхом зимувати у замерзлих водоймищах та здійснювати дальні морські подорожі. Влітку в неглибоких річках та ставках, особливо якщо вода у водоймище забруднена. Але вібріони не всесильні: окріп миттєво знешкоджує їх, також висушування, дія сонячного проміння, дезінфікуючі засоби.

Вчені виявили два виду холерних вібріонів: класичний та Ель-Тор, який більш поширений. При холері Ель-Тор набагато частіше, ніж при класичній холері, зустрічаються стерті форми хвороби, що призводить до більшого розповсюдження цієї хвороби серед населення. Джерелом інфекції завжди є людина — хворий або носій холерних вібріонів. Основний шлях передачі зарази — водяний, при вживанні забрудненої води для пиття, миття посуду, овочів, фруктів, при купанні та ін., а також через забруднені харчі й при побутових контактах.

Як і при інших кишкових інфекціях, холерний вібріон, що потрапив в організм людини з водою або їжею, розмножується в кишківнику, виділяє агресивні токсини. Токсини викликають активне виділення електролітів, мікроелементів та рідини з тканин кишківнику. Цей процес призводить до різкого зневоднювання організму, найтяжчим ускладненням та до загибелі хворого.

Інкубаційний період холери триває від 1 до 5 днів. Хвороба завжди починається гостро. Хворий відчуває сильну слабкість, самопочуття погіршується, температура підвищується до 38 градусів. У більшості випадків захворювання починається з несподіваного проносу. Багаторазове рідке випорожнення часто буває наслідком простого розладу травлення, але якщо пронос продовжується стає водянистим має вигляд рисового відвару, без калового запаху він відразу повинен стати сигналом тривоги, тому що це перша ознака холери!

За раптовим проносом починається сильне блювання. Блювотиння також схоже на рисовий відвар. Пронос та блювання супроводжує біль у животі. стрімко зростає слабкість. з’являється сухість у роті, біль та судоми у м’язах.

Тяжкість стану інфікованого визначають степінь зневоднення. Зневоднення легкого ступеня характеризується спрагою, сухістю у роті, кількість поту й сечі зменшуються, втрата до 3% ваги тіла. Подальше зневоднення призводить до зниження пружності й еластичності шкіри, Якщо шкіра, яка зібрана у складку, у звичайному стані розправляється відразу, при зневодненні — відбувається дуже повільно. При подальшому зневодненні у хворого знижується артеріальний тиск, він впадає в загальмований стан, починаються судоми, марення, втрата свідомості. Тяжка форма, яка іноді відмічається вже через 2-3 години після початку захворювання: шкіра синіє стає холодною та липкою. Температура знижується до 34-35 градусів.

Холеру лікують тільки в умовах спеціалізованих інфекційних стаціонарів, з найсуворішим додержанням правил дезінфекції та гігієни.

Усі особи, яки були у контакті з хворим, розміщуються на шестиденний карантин з разовим бактеріологічним обстеженням на холеру. В осередку холери проводяться комплексні санітарно-дезінфікуючі заходи. На епідемічний осередок (будинок, село, район міста, місто, можливо й район) за рішенням місцевих органів влади за поданням установ охорони здоров’я накладається карантин. За всіма хворими, що перенесли холеру, протягом трьох місяців проводиться спостереження, проводяться бактеріальні дослідження.

Важлива санітарно-просвітня робота по профілактиці холери та інших гострих шлунково-кишкових захворювань, яка орієнтується на дотримання чистоти територій житлових та виробничих приміщень, особистої гігієни, на знезараження продуктів харчування і води, на своєчасне звернення за медичною допомогою, при виникненні перших симптомів зараження й не допущення самолікування. Санітарно просвітня робота також направлена на максимальне зменшення страху перед холерою серед населення, на недопущення паніки.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Алексеєнко В.В. Характеристика та особливості формування стійких вторинних осередків холери в Україні / В.В. Алексеєнко, А.М. Зарицький, В.Ф. Марієвський // Інфекційні хвороби (Тернопіль). — 2013. — № 3. — С. 111-113.
  2. Демченко З. Холеры у нас нет, но … к «азиатской гостье» нужно быть всегда готовым // Инфекционный контроль. — 2013. — № 2. — С. 32-35.
  3. Изучение возможности использования новых препаратов для серологической диагностики возбудителя холеры в работе специальных противоэпидемических бригад / А.Б. Мазрухо [и др.] // Клиническая лабораторная диагностика. — 2013. — № 5. — С. 59-61.
  4. Коварная запятая // Фармацевт-практик. — 2015. — № 10. — С. 18.
  5. Порядок відбору, пакування та транспортування матеріалу для лабораторного дослідження на чуму, холеру, контагіозні вірусні геморагічні гарячки та інші інфекційні захворювання // Довідник головної медичної сестри. — 2015. — N 11. — С. 42-45.
  6. Салманов, А. Профілактика особливо небезпечних інфекцій: холера / А. Салманов // Журнал головної медичної сестри. — 2013. — N 4. — С. 34-47.
  7. Салманов, А. Профілактика холери / А. Салманов // Практика управління медичним закладом. — 2013. — № 8. — С. 60-71.
  8. Холера // Therapia (Український медичний вісник). — 2013. — N 6. — С. 76-77.