Домашнє насильство

  Найскладніше — це зізнатися собі,

domashne-nasylstvoщо ти піддаешся насильству,

що більше так тривати не може

і щось потрібно змінювати.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі щорічно помирають близько двох мільйонів людей внаслідок насильницької смерті. З них більше половини учиняють суїцид, третина гине через травми, навмисне заподіяні іншою людиною і 6 % людей помирає під час обставин, пов’язаних з військовими діями чи будь-якою іншою формою колективного насильства. На кожну насильницьку смерть припадають десятки випадків госпіталізації, сотні виїздів служб невідкладної медичної допомоги та тисячі візитів до лікарів. Серйозними, навіть по-життєвими наслідками стають проблеми з психічним та фізичним здоров’ям, що тягне за собою порушення соціальних зв’язків.

За визначенням ВООЗ, насильство — це навмисне застосування фізичної сили або влади, справжнє або у вигляді погрози, спрямованої проти себе, іншої особини, групи осіб чи громади, наслідком якого є тілесні ушкодження, психологічна травма, відхилення в розвитку, різноманітну фізичну шкоду або смерть. Той факт, що у визначення «насильство» входить словосполучення «застосування влади» — розширює традиційне розуміння природи насильницьких дій тим, що джерелом цих дій є влада над людиною, контроль, а відтак погрози та залякування. Насильство — одна з форм агресивної поведінки чи спосіб спрямування агресії, воно має соціальне підгрунтя та є індикатором психологічного здоров’я людей і також є показником їхньої міжособистісної взаємодії.

Насильство поділяється на такі типи:

  • фізичне,
  • сексуальне,
  • психологічне,
  • нанесення шкоди або відсутність турботи.

Схильність до агресії та насильства може проявлятися з дитинства. Уже в дошкільному віці діти часто демонструють зразки агресивної поведінки, а в юнацькому віці агресивність стає відносно стійкою якістю особистості. Діти виховуються у мікросоціумі, яким для них є родина. Відповідно, вони знають тільки таку форму спілкування й поведінки, яка є в їхній родині. Якщо діти вдома підлягають насильству, то вони часто приймають таке поводження за норму та переносять його у своє майбутнє життя. Малюки, виховані в таких сім’ях, з часом виявляють більшу схильність ставати жертвами або навпаки кривдниками й тиранами, оскільки побачене й пережите в родині негативно впливає на їхнє психічне здоров’я. У суспільстві побутує думка, що насильство — це тільки побиття. А проте це ще й приниження, образи, лайки, фізичне насильство — примушення до небажаних або неприродніх статевих стосунків у родині, погрози тощо. Найгірше в таких ситуаціях те, що жертви вважають: така їхня доля, заради дітей та цілісності родини варто терпіти знущання над собою.

В родинах жертвами найчастіше стають жінки. Провокувати насильство можуть деякі особистісні якості жінки — депресивність, тривожність, низька самооцінка, залежність від чоловіка, невпевненість в собі, терпимість на межі жертовності, схильність до стереотипної поведінки — батько ображав матір. За сприятливих обставин ці риси так і можуть залишитися якостями натури, а вдале заміжжя взагалі здатне вилікувати жінку від цих комплексів. Безвільною та заляканою жертва стає не одразу. Домашній тиран культивує в ній риси жертви шляхом послідовних психологічних маніпуляцій. Нарощування насильницьких дій (вербальних чи фізичних) приводить до того, що жінка поступово та непомітно для себе пристосовується до даної ситуації, сприймає її як варіант норми й згодом звинувачує себе в тому, що відбувається. У жертви розвивається пасивність, нездатність до вчинків та логічних висновків. І зрештою, жінка потрапляє в пастку безвиході й приреченості, у неї виникає відчуття, що ніхто ніколи не зможе їй допомогти.

Аспекти психологічного насильства мають найбільш сумні наслідки, ніж фізичні, тому що наслідки фізичного насильства більш помітні, на них швидше реагують. Втрата людиною його особистісних атрибутів вражає глибоко і надовго та характеризується відсутністю у жертви вибору, втрати сенсу існування, спотворення системи цінностей і вкрай низькою самооцінкою. Найчастіше домашніми тиранами стають ті, які піддалися саме психологічному насильству ще в дитинстві, у власній родині. Можливо, це авторитарний стиль виховання батьків, навіть якщо вони створюють для дітей, на перший погляд, найсприятливіші умови для життя. Так, найтяжчою формою насильства є надмірна любов одного з батьків, яка починається із слів «я бажаю тобі тільки добра» і переходить у примус та тиск на молоду людину, що негативно впливає на його психологічний стан. Домашньому тирану є вкрай необхідним підживлятися бездумним послухом зі сторони жертви, безкінечним терпінням, необґрунтованими надіями.

Кожна людина — це особистість, незалежна духовна одиниця. Інше питання — наскільки вона повноцінна. Дії людей визначаються їхнім світоглядом, яке вони в свою чергу співставляють з системою цінностей. Будь-яке насильство над психікою незмінно приводить до фізичного насильства. Тому важливо пам’ятати, що кожна людина починається з власного «Я». Кожен повинен вміти розпізнавати будь-яку форму насильства над особистісною складовою. Тому всі члени суспільства повинні знати про свої права і про відповідальність, яку вони можуть нести за свої вчинки.

Література:

  1. Вревская Ю.Ю. Инцест: травматизация любовью [домашнє насильство] // НейроNEWS. — 2017. — № 4. — С. 16-22.
  2. Кириленко М. Домашнее насилие: распознать как можно раньше! // Фармацевт-практик. — 2015. — № 7/8. — С. 42-43.
  3. Кугай А.І. Простір репресивної логократії [домашнє насильство] // Проблеми клінічної педіатрії. — 2013. — № 2. — С. 82-86.
  4. Порвать с семейным тираном // Фармацевт-практик. — 2015. — № 10. — С. 44-45.
  5. Сеньківська Л.І. Проблеми психоемоційних розладів у дітей, потерпілих від психологічного насильства // Одеський медичний журнал. — 2014. — N 1. — С. 45-49.
  6. Хіміон Л.В. Скринінгові методи виявлення насильства в сім’ї у практиці сімейного лікаря // Сімейна медицина. — 2013. — № 4. — С. 106-109.