Підступна дифтерія

dyfteriaДифтерія (від грец. — diphtheria — плівка) — гостра інфекційна хвороба з повітряно-крапельним механізмом передачі інфекції, спричинена дифтерійною коринебактерією. Характеризується значними проявами загальної інтоксикації з переважними ураженнями серцево-судинної та нервової систем, у тяжких випадках з можливим розвитком інфекційно-токсичного шоку та локальним запальним процесом з утворенням схильних до поширення фібринозних плівок на слизових оболонках ротоглотки, гортані, носа, вуха, ока, зовнішніх статевих органів і пошкодженій шкірі.

Серед поширених у минулому інфекційних хвороб дитячого віку найбільше жаху на населення наводила дифтерія. Упродовж кількох століть серед причин дитячої смертності дифтерія посідала одне з провідних місць, особливо під час епідемічних спалахів, які періодично охоплювали великі регіони. Історія України зберігає сумні спогади щодо поширення в минулому дифтерії. На початку ХХ ст. рівень захворюваності на дифтерію на території України становив близько 1 тис. на 100 тис. населення.

Відкриття та культивування в лабораторних умовах збудника хвороби — дифтерійної коринебактерії — Е.Клубсом та Ф.Лефлером, розробка Е.Берінгом, С.Кітазато та Е.Ру антитоксичної протидифтерійної сироватки (відзначено у 1902 році Нобелівською премією), вдосконалення специфічних профілактичних, діагностичних та лікувальних імунопрепаратів зусиллями багатьох учених, використання отриманої у 1923 році антитоксичної протидифтерійної сироватки — дозволило врятувати безліч хворих на дифтерію, приречених на смерть у попередні роки.

Після введення масової імунізації населення протягом сорока років кількість хворих зменшилась у 50 тис. разів. Найнижчий рівень захворюваності було зареєстровано у 1976 році. Однак поступове зростання кількості людей, яким не робили щеплення призвело до зниження колективного імунітету. Батьки маленьких дітей, не розуміючи важливості щеплення проти дифтерії, часто відмовляються від захисту для свого малюка. А серед дорослого населення стан вакцинопрофілактики зовсім невтішний. Періодичні професійно некомпетентні заяви та публікації в засобах масової інформації про шкідливість вакцинації зумовили численні відмови від проведення профілактичних щеплень.

Імунопрофілактика один із найважливіших та дієвих заходів профілактики дифтерії. Щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку здійснюється віком: перше у 3 місяці, друге у 4 місяці, трете — у 5 місяців, четверте у 18 місяців. Ревакцинацію проти дифтерії виконують у 6 років, наступну у 14 років та 18 років. Першу планову ревакцинацію дорослих за віком по епідеміологічним показанням, які раніше були щеплені, проводять з інтервалом 5 років після останнього щеплення. Подальші планові ревакцинації дорослим проводять з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення.

Збудник хвороби — коринебактерія, є досить стійкою в зовнішньому середовищі, при температурі — 20 градусів зберігається до 7 днів, консервується у пилу. Гине при температурі вище 58 градусів. Чутлива до дезінфекційних засобів. Джерелом збудника інфекції є хворі люди, одужуючі, здорові бактеріоносії. Хворий заразливий в останні дні інкубаційного періоду (інкубаційний період збудника дифтерії триває від 2 до 5 днів, інколи до 7 днів). Основний шлях розповсюдження інфекції — повітряно-крапельний, інколи фактором передачі можуть бути забруднені руки, предмети побуту, білизна. Не виключають передачу інфекції внаслідок інфікування продуктів харчування, наприклад молока.

До запровадження вакцинації переважно хворіли діти, імунізація змінила ситуацію. Наразі, хвороба частіше вражає дорослих, дітей старшого віку, не щеплених або неправильно щеплених проти дифтерії. Після перенесеної дифтерії у людини формується нестійкий імунітет й вона може захворіти повторно. Групами ризику у сучасних умовах є військові, працівники залізничного транспорту, торгівлі, харчування, дитячих установ та шкіл, медпрацівники.

Дифтерійна паличка розмножується в місці проникнення — це й обумовлює різноманітні форми інфекції. Клінічні прояви хвороби різні та залежать від локалізації процесу та його тяжкості.

Найчастіше дифтерійні бактерії після інфікування людини поселяються на слизовій оболонці верхніх відділів дихального та стравохідного шляхів. Найпоширенішою є дифтерія ротоглотки (дифтерія зіву). Вона становить 90-95% усіх випадків хвороби. У 70-75 % хворих має локалізований характер.

За ступенями інтоксикації та поширеності місцевого процесу виділяються такі форми дифтерії:

локалізована: катаральна, острівкова, плівчаста;

поширена;

токсична: субтоксична, токсична 1,2 та 3 ступеня, гіпертоксична.

Локалізована дифтерія починається із підвищення температури тіла до 38-39 градусів протягом 2-3 днів, з’являються симптоми загальної інтоксикації (слабкість, головний біль, запаморочення), під час ковтання виникає біль у горлі. Мигдалики набрякають, збільшуються та вкриваються острівковою або й повністю біло-сірими плівками з перламутровим блиском. На місці видаленої плівки поверхня кровоточить, наступного дня утворюється нова плівка. У разі катарального процесу під час дифтерії характерні плівки не з’являються.

Якщо фібринозні плівки виходять за межі мигдалин — процес набуває поширеного характеру.

Усі токсичні форми дифтерії ротоглотки є тяжкими. Для токсичної дифтерії характерним є утворення значної кількості плівок у ротоглотці. Токсична дифтерія відрізняється від локалізованої та поширеної передусім значно більшим утворенням екзотоксину у вогнищі запалення та його активним надхоженням до крові. Початок гіпертоксичної форми хвороби завжди бурхливий — температура тіла дуже висока, потужна інтоксикація, частий пульс, низький артеріальний тиск. Швидко розвивається інфекційно-токсичний шок, спостерігаються крововиливи та кровотечі.

Дифтерія має й свої характерні ускладнення. Вони можуть виникнути за будь-якої форми хвороби. Страждає серцево-судинна система (зокрема, розвиваються міокардити), нирки (токсичний нефроз), вражається нервова система аж до появи парезів, паралічів, невритів черепних нервів і полірадикулітів. Ускладнення можуть виникнути як у перші дні хвороби, так і у віддалені терміни (2-3 тиждень та навіть пізніше).

Хворі на дифтерію чи особи з підозрою на неї негайно госпіталізуються в бокси або окремі палати інфекційного стаціонару. Носії токсигенних штамів коринебактерії дифтерії (діти та дорослі) підлягають госпіталізації до інфекційного відділення.

Виписують осіб, що перехворіли на дифтерію, після одужання та бактеріоносіїв по отриманню двократного негативного результату бактеріологічного обстеження на наявність збудника дифтерії.

Література:

  1. Аполоніна А.В. Оцінка ризиків захворіти на дифтерію серед дітей, хворих на цукровий діабет 1 типу / А.В. Аполоніна, І.Ю. Багмут, О.М. Карабан // Одеський медичний журнал. — 2013. — N 1. — С. 32-36.
  2. Безопасность и иммуногенность отечественной комбинированной вакцины против коклюша, дифтерии, столбняка, гепатита В и Hib-инфекции, содержащей бесклеточный коклюшный компонент, при иммунизации взрослых / И.В. Фельдблюм [и др.] // Журн. микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии. — 2016. — N 1. — С. 46-51.
  3. Богомолець О. Спалах дифтерії призведе до тисяч смертей українців // Голос України. — 2018.- № 16.- С. 3.
  4. Імунобіологія дифтерії. Нові підходи до профілактики, діагностики та лікування захворювання / Д. В. Колибо [и др.] ( на англ.) // Біотехнологія. — 2013. — Т. 6, № 4. — С. 43-62.
  5. Комбинированная вакцина Инфанрикс™ гекса — опыт, которому доверяют // Здоровье ребенка. — 2014. — № 6. — С. 89-91.
  6. Малюга В. Чи може повернутись дифтерія? / В. Малюга, М. Михайленко // Журнал головної медичної сестри. — 2015. — N 1. — С. 5-13.
  7. Шаповал В. Чи повернеться епідемія дифтерії знову? / В. Шаповал // СЕС. Профілактична медицина. — 2013. — № 5. — С. 36-37.