Дентологія в онкології

deontologija-v-onkolog-jiОнкологія — це особлива галузь медицини, де велике значення має висока професійна підготовка лікаря та вміння його контактувати з хворою людиною. Порушення цієї єдності може погано відобразитися на самопочутті та навіть на долі пацієнта. Онколог повинен жити з постійним почуттям високої моральної відповідальності за долю кожного свого пацієнта, тому вміння здобути безумовну довіру хворого є обов’язковою складовою успішного лікування.

Онкологічний хворий все життя знаходиться на обліку у фахівця. Від ступеня контакту лікаря й хворого залежить своєчасність виявлення рецидивів та метастазів пухлини, коли відповідне лікування може якщо не врятувати, то хоча б продовжити строк життя пацієнта. Особливо серйозні деонтологічні проблеми  виникають перед лікарем в тих випадках, коли хворому проводять лише симптоматичне лікування. Покращення віддалених результатів лікування онкологічних хворих висуває важливе соціальне завдання — повернення хворих до нормального життя і трудової діяльності. Психологічна реабілітація таких хворих також потребує відповідних деонтологічних підходів.

Важливою особливістю деонтології є необхідність постійно боротися проти широко розповсюдженої думки про невиліковність злоякісних новоутворень і неминучу приреченість хворих. У наш час жодне захворювання не викликає у людей такий жах та відчай, як діагноз «рак». Онкологи часто спостерігають тяжкі емоційні реакції на захворювання злоякісними новоутвореннями, психологічно пов’язаними з уявленням про їхню невиліковність. Останнім часом психологічні проблеми в онкології набувають нових рис у зв’язку з успіхами діагностики та лікування. Санітарна освіта населення з правильних деонтологічних позицій повинна виховувати у населення звичку свідомо стежити за своїм здоров’ям і тим самим сприяти виявленню онкологічної, і не тільки, хвороби у зародковому стані. Подібні профілактичні огляди слугують засобом широкої санації населення. Така собі протиракова пропаганда спрямована на подолання страхів перед злоякісними утвореннями та можливістю повного вилікування.

Останні кілька десятиліть багато країн відмовились від практики приховувати від хворого його діагноз, при цьому широко використовують свідчення здорових людей, які позбулися онкологічної хвороби. Водночас хворий має право знати абсолютно все про свою хворобу. Це дає можливість пацієнту усвідомити та оцінити свій стан, прогнози на життя і якнайшвидше розпочати лікування.

Перший візит до лікаря для хворого має особливе значення. Його настрій та налаштування залежать від враження, яке справив лікар. Медична служба у всіх ланцюгах повинна бути організована таким чином, щоб викликати у хворого сприятливе враження і хороші емоції. У цей період можна очікувати на різні реакції від пацієнта. Одні хворі одразу впадають у відчай, паніку та схильні до депресивних станів. Таких хворих більшість. Лікар повинен навіювати хворому віру в успіх лікування. Інші пацієнти не проявляють своїх емоцій, проте під маскою зовнішнього спокою у них може ховатися тяжка психічна реакція на діагноз. Є ще одні хворі, які не вірять у свою хворобу, не лікуються, не ходять до лікаря. З такими хворими лікар повинен проявляти наполегливість, доводити обґрунтованість лікування та обстеження.

Перший діалог з лікарем для хворих має яскраве емоційне забарвлення. Лікар повинен допомогти хворому подолати емоційні переживання, використовуючи всі можливості сучасної психотерапії. Особистий контакт хворого з лікарем — залог благополучного фону для лікування. Сприятливу деонтологічну обстановку створює налагоджений, чітко працюючий колектив лікарів, медсестер і санітарок. Лінія поведінки лікаря відрізняється в залежності від стадії захворювання. Закономірна реакція хворого на свою хворобу є ніби її симптомом. Такі обставини ускладнюють деонтологічний компонент роботи онколога. Ці обставини тісно пов’язані з думкою населення про невиліковність раку. Тому важливе завдання лікаря-онколога є похитнути цю хибну думку не лише у пацієнта, але у населення в цілому. Нерозуміння психології хворого, його страхів, неадекватність поведінки внаслідок хвороби, породжує багато деонтологічних помилок. Насамперед, лікар повинен не тільки правильно визначити тактику лікування, але бути досвідченим психологом, знайти потрібні слова для пацієнта та для його родичів. Розумна, правильно проведена бесіда корисна для хворого та для лікаря, оскільки вона рятує лікаря від скарг і навіть судових справ у разі несприятливих подій. Водночас, неправильна поведінка лікаря обов’язково породжує і скарги, і судові розслідування. Виникнення конфліктів між онкологічним хворим та лікарем є ознакою недотримання лікарями вимог деонтології. Трагедії, які переживають хворі та його родичі — створюють особливу психологічну атмосферу в кабінеті фахівця. Це погіршується тим, що порушення душевного стану пацієнта, його страхи, розпач й гнів являються проявами самої хвороби, які лікар повинен знати та розуміти, намагатися допомогти усіма доступними засобами — від фармацевтичних засобів до психотерапії. Лікарі повинні турбуватися не тільки про рятування життя онкологічного хворого, але й про створення навколо людини позитивної моральної атмосфери.

Професія онколога відноситься до найтяжчих медичних спеціальностей. Лікар-онколог повинен накопичити великий досвід знань в біології, хірургії, променевій терапії, хіміотерапії, імунології та інших дисциплін. Без них йому буде вкрай важко здійснювати оптимальні плани лікування онкологічних пацієнтів. Та найскладнішим для такого фахівця є щоденне спілкування з хворими, яких мучать страхи, сумніви, зневіра та спілкування з близькими їм людьми, які також знаходяться на межі відчаю. Шквал емоцій замикається на лікареві-онкологу, тому від його деонтологічної майстерності залежать не тільки настрій, а інколи й доля багатьох хворих. Це дуже важка праця і вона потребує великого щоденного напруження, але це є необхідним та важливим чинником у роботі фахівця, тому що лікарі дають надію.

Література:

  1. Аймедов К.В. Особистість та міжособистісні відносини онкологічних хворих // Психічне здоров’я. — 2014. — № 3 (разом з №3/4). — С. 40-43.
  2. Бєлікова І. Проведення семінарських занять із медичним персоналом щодо дотримання етики і деонтології // Управління закладом охорони здоров’я. — 2015. — N 7. — С. 16-20.
  3. Ковальова О.М. Деонтологія в медицині: підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації. — Київ: ВСВ «Медицина», 2015. — 240 с.
  4. Мединська А.В. Особливості вербального спілкування медичного працівника і хворого= The features of verbal communication of medical workers and patients // Медсестринство. — 2016. — N 2. — С. 13-20.
  5. Михайлович Ю.Й. Оцінка якості та ефективності виконання державних програм з онкології. Погляд на проблему // Клиническая онкология. — 2014. — № 3. — С. 9-10.
  6. Морально-етичні аспекти лікарської етики та деонтології / Хміль І. Ю. Законодавче забезпечення лікарської діяльності: навч. посіб. для студентів вищих мед. навч. закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. — Київ: ВСВ «Медицина», 2010. — с. 132-135.
  7. Мороз Г.З. Профілактичне консультування в практичній роботі лікаря // Therapia. Український медичний вісник. — 2016. — N 2. — С. 44-48.
  8. Пилипчук В.Л. Підготовка студентської молоді до засвоєння етичних вимог лікарської діяльності // Східноєвропейський журнал громадського здоров’я. — 2015. — № 2. — С. 178-179.
  9. Пионтковская О.В. Внутриличностные и поведенческие паттеры родителей детей с онкологической патологией в контексте состояния их семейного взаимодействия // Психиатрия психотерапия и клиническая психология. — 2013. — N 3. — С. 45-53.
  10. Піонтковська О.В. Базові засади та обгрунтування медико–психологічної допомоги у сфері онкології // Медицинская психология. — 2013. — Т. 8, № 4. — С. 24-30.