Данило Кирилович Заболотний — видатний науковець та епідеміолог

danylo-kyrylovych-zabolotnyi-vydatnyi-naukovec-ta-epidemiologУ цьому році медична громадськість України вшановує 150-річчя від дня народження видатного епідеміолога Данила Кириловича Заболотного, який народився 16 грудня (за старим стилем) 1866 року (28 грудня — за новим стилем).

Ця подія відбулася у невеличкому українському селі Чоботарці Ольгопільського повіту Подільської губернії у бідній селянській родині, яка лише кілька років тому звільнилася від кріпацтва. Летіли роки. Данило допомагав мамі Євгенії Миронівні Сауляк няньчити свого маленького брата Івана та допомагав по господарству. З батьком Кирилом Павловичем Заболотним хлопчик працює у полі.

Данило іще з ранніх літ звертав на себе увагу здібностями до навчання.

Коли хлопчику виповнилося 10 років, помер батько, родина опинилася у складному становищі. Турботу про освіту Данила та Івана взяв на себе дядько Макар Миронович Сауляк, який був високоосвіченою людиною. Він взяв Данила до себе у Ростов-на-Дону, де хлопчик закінчив гімназію. Дядько прищепив племіннику любов до природничих наук. Після закінчення гімназії хлопчик, по наполяганню дядька, переїжджає в Одесу і поступає в Рішельєвську гімназію, яку успішно закінчує у 1885 році. Зоологія була його улюбленим предметом. Його мати писала брату Макару: ”Дитина ще, а навіть гуляти не вийде. Все за книжками”.

У 1885 році Данило, беручи до уваги поради дядька та підкоряючись своєму покликанню, поступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету в Одесі. В ті часи Одеський університет прикрашали великі сили вченого світу: Сєченов, Ценьковський, Умов, Рішаві, Каменський, Спіро, Ковалевський. Трохи раніше (у 1881-1882 рр.) у цьому університеті проповідував свої ідеї І.І. Мечников.

Данило зосередив свою увагу на біологічних науках і вже з перших студентських років почав працювати на кафедрі Ковалевського, який читав курси зоології та ембріології. На жаль, передовий студент Данило Заболотний, який боровся за автономію університету, що скасовувалася новим статутом 1883 року, та за права звільнених студентів потрапив під загрозу тюремного ув’язнення, змушений був у 1889 році залишити університет.

Данила вабило поле дослідника і він поступає працювати на бактеріологічну станцію Одеського міського управління і Херсонського земства, що була заснована І.І. Мечниковим у 1876 році. Це була перша в Росії і друга у світі бактеріологічна пастерівська станція. Метою її роботи було виготовлення прищепного матеріалу і щеплення проти сказу, сибірки, холери, та також вивчення багатьох питань бактеріології та імунітету. І.І. Мечников був керівником станції, у якого вчився молодий Заболотний. “Станція була тоді єдиним живим центром, де бився пульс справжньої дослідницької наукової думки…” разом з тим станція набула репутації притулку для гнаних і ображених…”, писав Заболотний до сорокарічного ювілею станції. У цій лабораторії ним були створені його перші роботи: дипломна робота “О микробах снега” і праці “О фосфоресценции Одесских лиманов” і “О свечении живых организмов”. Заболотний описує зовнішні ознаки виявленої ним коричневої інфузорії і розбирає особливості її фізіології.

На бактеріологічній станції під керівництвом Мечникова Заболотний почав напрацьовувати свої перші праці по вивченню холери. Проте виявилось, що для опрацювання цих медичних питань не досить самих природничих та біологічних знань. У 1891 р. з труднощами Заболотний отримує дозвіл на здачу екстерном державних екзаменів у Новоросійському університеті. Він успішно склав екзамени та отримав вчений ступінь кандидата природничих наук за виконану ним на бактеріологічній станції роботу про мікроби снігу. У тому ж 1891  році він поступив на третій курс медичного факультету університету Св. Володимира у Києві.

В університеті студента Заболотного особливо зацікавили лекції з загальної патології професора В.В. Підвисоцького, що з разючою чіткістю розкривав перед студентами найскладніші проблеми. Данило опинився серед групи студентів та лікарів, які бажали більш поглиблено вивчати загальну патологію. Вони просили професора Підвисоцького допустити їх в лабораторію, на що професор відповів їм теплою згодою. Данила в цій лабораторії найбільш приваблює проблема захисту людини від холери.

Лише після відкриття Р. Кохом збудника холери — холерного вібріона (1883 р.) з’явилась можливість створення вакцини, щоб за допомогою щеплень викликати несприйнятливість здорових людей до захворювань на холеру. Цим питанням і займалась лабораторія В.В. Підвисоцького.

Своїм ентузіазмом та відданістю Данило Заболотний викликає захоплення всіх співробітників лабораторії. Розпочавши з “азів” — миття лабораторного посуду, порання біля тварин, монтування лабораторних установок, Данило нарешті дістає дозвіл на самостійне експериментування. Данило відшукав тварину, найбільш схильну до зараження холерою — ним виявися ховрах. Він здійснює велику кількість дослідів, імунізуючи ховрахів проти холери різними способами — підшкірно, внутрішньо-очеревинно, через кишківник і дістає відповідні результати: тварини набувають несприятливості до холери як при годуванні холерною вакциною, так і внаслідок прищеплення її іншим способом та не лише кишківник, але й кров набуває захисних якостей.

Заболотний не спиняється на досягнутому, він хоче наслідки своїх дослідів на тваринах перевірити на людині. У 1893 році, він та І.Г. Савченко, який працює в цій лабораторії,  ризикуючи життям, проводять досліди на самих собі. У висновках опублікованого з цього приводу повідомлення, крім ефективності імунізації через рот, підкреслюється ще один факт, що має величезне епідеміологічне значення: була доведена можливість виділення холерних вібріонів у випорожненнях здорових, несхильних до холери людей. При цьому інфективність холерних вібріонів не знижується. Також молоді вчені зробили висновок, що при прийманні через рот вбитих розведень бактерій сироватка людини набуває імунних властивостей. Ці дослідження Заболотного і Савченка були важливою віхою в розвитку вчення про імунітет. Також справедливо вважати пріоритет місцевого способу імунізації через рот за Д. Заболотним, спираючись на досліди з ховрахами та за даними дослідів на самих собі.

По закінченню медичного факультету Данило Кирилович деякий час працює в якості епідемічного лікаря на епідеміях холери і дифтерії в Подільській губернії. В цей час він присвячує себе вивченню ефективності протидифтерійної сироватки в боротьбі з епідемією дифтерії в Подільській губернії. Данило Кирилович робить висновок про необхідність ранньої діагностики дифтерії і термінового застосування лікувальної сироватки. При цьому Данило Кирилович заразився дифтерією і на собі відчув лікувальний ефект сироватки.

На початку 1895 р. лікар-епідеміолог Заболотний повернувся до Києва, 25 лютого був призваний на військову службу та призначений молодшим лікарем у 132-й піхотний Бендерський полк, що стояв у Києві. На протязі 1895-1896 рр. він поєднує військову службу в полку, працю в Київському військовому шпиталі та в лікарні Покровського монастиря, заняття в лабораторії проф. Підвисоцького з викладанням лекцій студентам. Його як військового лікаря цікавлять щойно опубліковані дані по серодіагностиці черевного тифу і в результаті в друці з’являються два його повідомлення з цього питання, де підтверджується діагностична цінність реакції Відаля.

Данило Кирилович Заболотний безмежно відданий науці, готовий цілком всі свої сили віддати на благо народу. Данило Кирилович бере участь у 1897 р. в російській експедиції, яка направляється до Індії з метою вивчення чумних епідемій. По дорозі з Бомбею їде до порту Джедду — перше місце, куди прибувають паломники в Аравії, вивчаючи причини виникнення та поширення бубонної чуми. Він відвідав також Месопотамію, Турецьку Вірменію та Персію.

У 1987-1898 рр. Д.К. Заболотний деякий час працює в Пастерівському інституті в Парижі. Він проводить досліди на мавпах, заражаючи їх чумою, і приходить до висновку: щоб виробити стійкий активний імунітет, необхідне повторне щеплення.

Повернувшись з Парижу, пропрацював недовго в Інституті експериментальної медицини в Петербурзі.

Але вчений не припиняє вивчення епідеміології чуми. За ініціативою Д.К. Заболотного російський уряд, починаючи з 1898 р., організовує ряд експедицій у Забайкалля, Далекий Схід, Монголію, киргизькі степи. У червні 1898 р. поїзд мчить Данила Кириловича у складі експедиції до Вейчану (Південна Маньчжурія) та Монголії, де він вивчає вогнища бубонної чуми. Якось під час експедиції в Монголію, коли Заболотний витягав шприцом вміст бубону, працюючи на трупному матеріалі, він випадково вколовся і захворів на чуму. Але Данилу Кириловичу вводять лікувальну сироватку, а друга доза сироватки остаточно закріпила сприятливий перебіг хвороби.

У 1898 р., по поверненні з монгольської експедиції, 32-річний вчений отримав широку популярність. Його обирають завідувачем кафедрою бактеріології Жіночого медичного інституту в Петербурзі і одночасно залучають до наукової роботи у відділі мікробіології Інституту експериментальної медицини.

Кафедра, яку очолив Данило Кирилович і якою він безперервно керував на протязі 30 років, була в той час єдиною самостійною кафедрою бактеріології у вищих медичних закладах Росії.

Під час  експедицій в Східну Монголію, на схід Росії, в Індію, Месопотамію, Маньчжурію, Іран було зібрано, узагальнено і вивчено унікальний матеріал і Д.К. Заболотний у 1899 р. вперше ( в чумології) висловив гіпотезу: дикі гризуни зберігають збудника чуми в природі, вони — джерело інфікування людей. Заболотний розробляє спеціальну схему протичумного щеплення.

Незважаючи на великі зусилля по організації кафедри і читання систематичного курсу бактеріології слухачкам Жіночого медичного інституту в Петербурзі, розпочате ним нове складне експериментальне дослідження на мавпах по вивченню патогенезу сифілісу в Інституті експериментальної медицини, незважаючи на проведення чисельних курсів для лікарів і широку участь в суспільно-політичному житті Петербургу, Данило Кирилович в 1898-1911 рр. особисто виїжджав для вивчення чуми в різні місця.

У 1908 р. Заболотний захищає дисертацію на ступінь доктора медицини, яка мала назву “К вопросу о патогенезе сифилиса”.

З експедицій цього періоду найбільшої уваги заслуговують керівництво разом з В.К. Високовичем боротьбою з чумою в Одесі в 1910 р. і експедиція в Харбін на епідемію легеневої чуми в 1911р.

Тверде переконання Д.К. Заболотного в тому, що гризуни є носіями і розповсюджувачами  хвороби, отримало блискуче підтвердження в Одесі у 1911 р. У зв’язку з цим були застосовані заходи по дератизації і санітарному благоустрою центрального ринку, бо найбільша захворюваність спостерігалась у прилеглих кварталах.

Під час досліджень епідемії в Харбіні в 1911 р. виявилося, що епідеміям чуми у людей передують епізоотії (масові захворювання тварин) якоїсь хвороби диких гризунів — тарбаганів. Данило Кирилович зв’язує між собою ці захворювання, але потрібні докази. Вченим експедиції  вдається впіймати хворого тарбагана і Заболотний виявляє у нього чумний бубон. Далі Заболотний встановлює, що тарабагани заражають один одного через бліх, вошей, кліщів. Таким чином, тільки в 1911 р. гіпотеза Заболотного про роль тарабаганів як природних джерел чуми отримала наукове підтвердження.

Наприкінці 1912 р. Заболотний відвідав Міжнародний гігієнічний конгрес в Парижі, де він був основним доповідачем з питань чуми.

Данило Кирилович особливо серйозного значення надавав виробництву вакцин і сироваток. З ініціативи Заболотного у 1916 р. на території Жіночого медичного інституту у Петрограді було утворено маленьку виробничу лабораторію, де виготовлялись черевно-тифозні і холерні вакцини.

У період після 1917 р. одним з найважливіших організаційних заходів, що їх здійснив Заболотний, було створення в Ленінграді вакцино-сироваткової комісії. Першими щепленнями були протихолерні.

У січні 1918 р. здійснилась мрія життя Д.К. Заболотного. Було створено перший організаційний протиепідемічний центр — відкрився епідемічний відділ Інституту експериментальної медицини. Завданнями відділу були епідемічні спостереження та експерименти, розв’язання питань протиепідемічної боротьби. Заболотний спрямовує медичну думку на розробку методів втручання в хід епідемії.

Наприкінці 1918 р. Заболотного обирають наркомом охорони здоров’я і освіти Ольгопільського повіту. У 1919 р. він робить все, щоб не дати поширитись епідемії висипного тифу у повіті та проводить наукову роботу по розшуках збудника висипного тифу і вивченню його переносника.

26 вересня 1919 року у роки Української народної республіки, за Директорії, професорові Д.К. Заболотному було доручено “тимчасово виконувати обов’язки члена Ради Міністерства народного здоров’я і опікування”.

В 1920 р. Данило Кирилович переїжджає в Одесу. Він бере участь в організації медичної академії в Одесі і в 1921 р. стає першим її ректором. В академії він створює першу в СРСР кафедру епідеміології.

В 1923 р. Д.К. Заболотний вперше в Одеському медичному інституті розпочав читання лекцій українською мовою.

Д.К. Заболотний з перших кроків своєї наукової діяльності займався вивченням імунології та епідеміології холери. На основі своїх спостережень за епідемією холери в Україні у 1922 р. він вказував, що крім звичайних шляхів розповсюдження холери — водного та контактного, є ще й третій — харчовий.

На протязі 1924-1927 рр. Данило Кирилович працює над створенням першого в Росії підручника епідеміології. У 1927 р. вийшов перший том підручника, де були опрацьовані матеріали одеського періоду.

У 1923 р. Данило Кирилович Заболотний був обраний завідувачем кафедрою епідеміології і бактеріології Військово-медичної академії в Ленінграді і пізніше, у 1924 р., затверджений завідувачем кафедрою мікробіології з епідеміологією і вченням про дезінфекцію, яку він очолював до 1928 р. Роки вже спали на плечі, приступи грудної жаби щоразу дають взнаки, але він з ентузіазмом береться до кожної справи. Данило Кирилович займався переважно питаннями епідеміології.  Особливо повчальними були епідемічні вечори, організовані Данилом Кириловичем, які сприяли появі ряду цікавих наукових робіт, виконаних його учасниками.

Вченого у 1926 р. обирають дійсним членом АН СРСР, а в 1928 р. його було обрано президентом Української академії наук. За його участі відбувається організація Українського інституту мікробіології та епідеміології.

Данило Кирилович Заболотний був обраний членом ВЦВК та ВУЦВК.

У 20-ті роки Данило Кирилович значну увагу приділяв з’їздам, вітчизняним та міжнародним. Виступаючи, він виразно малював картини епідемічних спалахів, розповідав про заходи боротьби з епідеміями, наголошував, що мікробіологічні методи повинні бути застосовані до вивчення такого складного явища як епідемія.

Перебуваючи на посту президента УАН, він наполегливо, виступаючи особисто, пропагує наукові знання серед населення.

У листопаді 1929 р. Заболотний, здійснюючи свій звичайний рейс по маршруту Ленінград-Київ, захворів на складну форму грипу. Хвороба ускладнилася запаленням легенів, потім додався сепсис. Двадцять сім днів точилася боротьба за його одужання.

“Діти, любіть науку і правду” — казав вчений у свій передсмертний час. 15 грудня Заболотного не стало.

Пам’ять про вченого живе в серцях його послідовників і всіх пересічних людей.

Список літератури:

  1. Билай В.И. Даниил Кириллович Заболотный / В.И. Билай. – К.: Наукова дмка, 1987. – 128с.
  2. Билай В.И. Жизнь, отданная людям: к 100-летию со дня рождения академика Д.К. Заболотного / В.И. Билай. – К.: Наукова думка, 1966. – 82с.
  3. Білай В.Й. Данило Кирилович Заболотний / В.Й. Білай. — К.: Наукова думка, 1979. — 86с.
  4. Бойчак М.П. Заболотний Данило Кирилович як військовий лікар / М.П. Бойчак // Сучасні інфекції. — 2002. — №4. — С. 109-114.
  5. Васильєв К.Г. Д.К. Заболотний (1866-1929) / К.Г. Васильєв.— М.: Медицина, 1986. — 104с.
  6. Гиммельфарб Я.К. Д.К. Заболотный: 1866-1929 / Я.К. Гиммельфарб, К.М. Гродский. – М.: Государственное издательство медицинской литературы, 1958. – 222с.
  7. Кнопов М.Ш. К 140-летию со дня рождения Даниила Кирилловича Заболотного / М.Ш. Кнопов, В.К. Тарануха, И.А. Зубков // Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии. – 2006. – № 6. – С.109-110.
  8. Непорада В.П. Академік Д.К. Заболотний — борець за здоров’я людей / В.П. Непорада // Одеський медичний журнал. — 2000. — №4. — С. 57-59.
  9. Руммель Д.І. Академік Заболотний / Д.І. Руммель. — К.: Медичне видавництво УРСР, 1950. — 53с.