Боровий Євген Максимович

borovyi-evgen-maksymovychНародився Євген Максимович Боровий 19 квітня 1925 року в селі Опарипси біля Радивиліва у сім’ї Максима та Ганни Борових. Батько Максим Михайлович Боровий був помітною фігурою у національно забарвленому громадянському житті тодішнього Радивилова. Зі своїм палким характером й організаторськими здібностями Максим Боровий завжди намагався бути у вирі подій, тому він один з перших потрапив до чорних списків НКВС. Прийшли за ним 10 квітня 1940 року. Євгенові було неповних 15 років.

Навчався спочатку Євген Боровий у Бродівський польській чоловічій гімназії, яку після приходу у вересні 1939 року на західноукраїнські землі радянської влади, об’єднали з жіночою гімназією й утворили єдину радянську школу. Євгену, який з дитинства перебув в оточенні української просвітянської інтелігенції та був як і батько, національно свідомим українцем, судився нелегкий шлях, жити з прихованим тавром син «ворога народу».

Ганна Борова, яка втратила чоловіка, вболіваючи за долю єдиного сина, вирішила відправити Євгена до Львова, де мешкав її брат Микола. Бажання вступити до медичного інституту, стати лікарем — ось те, про що її син мріяв з дитинства. Мрія здійснилася. У 1943 році Євген Боровий вступив до Львівського медичного інституту, але все ж навесні 1944 року його призвали до радянської армії і відправили на фронт. Євген Боровий дійшов з радянськими військами до Праги, дивом вийшов з пекла війни живим. Демобілізувався у 1946 році і повернувся до Львова та медичного інституту.

1946-1949 роки у Львові. Його студентський інтерес до хірургії був помічений професором Георгієм Григоровичем Каравановим. Він залучив Євгена до роботи в хірургічному гуртку, що діяв при кафедрі факультетської хірургії. У характеристиці того часу було зазначено, що Боровий Є.М. — активний студент, який безумовно цікавиться хірургією, розвинений і вольовий, тому його можна рекомендувати для залишення при одній з хірургічних клінік. Однак при ретельній перевірці його біографії було виявлено, що у Євгена репресований батько.

Після закінчення Львівського медичного інституту у 1949 році Євген Боровий повертається на Рівненщину. Та спілкування і співпраця хірурга Борового з професором Каравановим не закінчилась. Вагому, неоціненну роль зіграв професор Караванов у формуванні особистості молодого Борового як мислячого хірурга, дослідника, організатора і, в певній мірі, як педагога, науковця. У 50-ті роки Є.М. Боровий вчився практичній хірургії у рівненських хірургів Раєвського, Клешканя, Барановського, Квашенка, Вельського. Медична наука, а тим паче хірургія не стояла на місці. Тож завжди намагався почерпнути нове й прогресивне від професорів всесоюзного рівня Амосова, Бакулева, Мєшалкіна, Шалімова. А тоді втілював нове у власну практику, навчав своїх колег і учнів.

Робота обласної лікарні фактично розпочалась у березні 1951 року, а вже через кілька років після відкриття її хірургічне відділення стає організаційно-методичним центром хірургічної служби в області, пропагандистом нового в хірургії, центром підготовки хірургів, операційних сестер, гіпсотехніків та анестезіологів для лікувальних закладів області. Є.М. Боровий у 1959 році став керівником: очолив хірургічне відділення обласної лікарні й керував ним до 1983 року. Він дуже стрімко розвивався й зростав і як хірург, і як вчений, і як керівник та організатор, і як учитель для молодшого покоління хірургів. У тому, що показники діяльності хірургічної служби області протягом багатьох десятиріч були стабільні, велика заслуга Є.М. Борового. Понад 250 нині працюючих хірургів вважають себе його учнями і пишаються цим. Школа Борового розвивається далі вже у синах його учнів.

Особливо плідними були 60-ті роки. Не полишаючи оперувати, виїжджати в райони, він в умовах обласної лікарні у 1963 році підготував та захистив кандидатську дисертацію «Хірургічне лікування ендемічної зобної хвороби», а через шість років докторську — «Хірургія магістральних жовчних протоків». За роки роботи в обласній лікарні Є.М. Боровий опублікував 278 наукових праць, у т.ч. 4 монографії.

У 1968-1993 роках працював на посаді головного хірурга області, завідував відділенням, а ще була робота хірурга, яку він ніколи не полишав! А Науковим товариством хірургів Рівненщини керував до кінця свого життя. В регіоні, де немає медичного інституту, на таке товариство покладається керівна роль в організації хірургічної допомоги сільському населенню та підвищенню кваліфікації хірургів. Часто наголошував Є.М. Боровий про важливість бібліотеки, про те що знання лікар повинен здобувати, і поповнювати постійно, брати літературу і не просто читати, а опрацьовувати, занотовувати все головне. Друге — що місце лікаря не в ординаторській, а в операційний і біля хворого.

Боровий завжди був на гребені хвилі серйозної хірургії. Коли у 1989 році від хірургії органів травлення та ендокринології (чиста хірургія) відокремилася хірургія гнійна (пізніше відділення дістало назву — «хірургічної інфекції й проктології»), Євген Максимович очолив цю складну ділянку роботи. .

У 1956 році Боровий Євген Максимович наказом міністра охорони здоров’я був нагороджений значком «Відмінник охорони здоров’я», у 1961 році вже достатньо відомий в області лікар отримав першу урядову нагороду — орден «Знак пошани», у 1968 році Указом Президії Верховної Ради УРСР йому присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР. У 1986 році Є.М. Боровий був нагороджений найвищою тоді урядовою нагородою — орденом Леніна. Та найвищими нагородами для нього, як він казав, були здоров’я, слова та листи подяки від тих, кого він оперував, за кого переживав, вболівав душею. Таким його знали, любили і шанували. Таким пам’ятають.

Література:

  1. Боровий Є. М. Спогади про практичну хірургію: (Збірник наук. праць) / Є.М. Боровий, О.Є. Борова, О.Є. Борова-Галай. — Л.: [б. и.], 2005. — 84 с.
  2. Боровий Є.М. Моя любов — хірургія: (До 50-річчя обласної лікарні).- Рівне: ВЕРТЕКС, 1998.- 64 с.
  3. Він прожив велике і гідне життя // Медичний вісник.- 2015.- №15.- С.3.
  4. Євген Боровий — рівненський Амосов // Вільне слово.- 2003.- 13 червня.
  5. Марчук Л.С. Покликання боротись за життя: Є.М.Боровий: хірург, учитель, людина / Л. С. Марчук. — Луцьк : ПВД » Твердиня», 2008. — 172 с.
  6. Марчук Л. У вінок пам’яті Євгена Борового // Медичний вісник.- 2005.- №16.- С.3.
  7. Марчук Л. Хірург Боровий порятував життя багатьом людям, а від солдата Борового на фронті смерть відвернув Шевченків «Кобзар» // Вільне слово.- 2005.- № 31.- С.6.
  8. Полянська Т. Вшанували пам’ять корифея хірургії // Медичний вісник.- 2006.- №22.
  9. Рудюк М. Творчий шлях доктора медицини Євгена Борового // Досягнення сучасної медицини: матеріали 72-ї загальноуніверситетської студентської наукової конференції (Львів, 28-29 квітня 2011) / Міністерство охорони здоров’я України, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Студентське наукове товариство. — Львів, 2011. — С. 153.
  10. Семенюк Ю.С. Спогади про вчителя // Медичний вісник.- 2006.- № 22.
  11. Ступчук Я. Премія імені Євгенія Борового // Вільне слово.- 2005.- №23.- С.1.