Аутизм у дітей

10011Аутизм – це безперервна шкала стану від генія до повного інваліда. Якби ми позбавились усієї аутистської генетики, не стало б вчених, музикантів, художників, письменників… Добре було б, щоб ми навчились боротися з тяжкими формами аутизму.

Темпл Грандин. Мышление картинками

Дитячий аутизм (синдром Каннера) зустрічається з частотою 0,02-0,05% від загальної кількості населення. У хлопчиків зустрічається у 3-5 разів частіше, ніж у дівчаток. Діагностують захворювання зазвичай у віці 1,5-5 років, коли формуються навички соціального спілкування.

Найважче доводиться маленькому аутистові у віці від 3 до 6 років. У розвитку рухів (моторики) затримується формування навичок та потрібних для життя дій з предметами. Замість цього виникають стереотипні рухи: біг по колу, дитина може днями рвати папір, розшаровувати тканину на нитки, крутити предмети в руках. Водночас уже до року у таких дітей виявляється захоплення музикою, може бути абсолютний слух, з часом – схильність до римування, читання віршів. Особливість у тому, що діти роблять це механічно, не усвідомлюючи, що вимовляють. Дехто з маленьких аутистів має односторонній талант у математиці або образотворчих мистецтвах.

Втім, особливість, що робить аутистів вигнанцями у суспільстві, може зробити їх геніальними художниками чи вченими. Зокрема, відомо, що аутистом був Альберт Ейнштейн – в школі він практично не міг учитись.

“Autos” означає “сам”. Класичний опис даного захворювання (Каннер, американський психіатр,1943) включає надмірну замкнутість, прагнення до одинокості, складнощі в емоціональному спілкуванні з оточуючими (у т.ч. з найближчими родичами), неадекватне використання жестів, інтонації та міміки при вираженні емоцій, відхилення в розвитку мови з нахилом до повторів, ехолалії, часто доводиться чути слова дитини про себе, сказані у третій особі (наприклад, “Вадик хоче пити”), монотонне повторення шуму та слів, зниження спонтанної активності, манерність. Маленький аутист просто не здатен звернутися до іншої людини, покликати маму, сказати про свої потреби.

Пам’ять може бути досить хорошою. Типовою рисою цих хворих являється нав’язливе бажання підтримувати все у незмінному вигляді, страх перед новим, прагнення досягнути завершення у будь-якій дії, перевага у спілкуванні з предметами перед спілкуванням з людьми. Діти з аутистичним несприйняттям того, що їх оточує, активно борються зі страхами з допомогою стереотипії (наприклад, рухових, що проявляються стрибками, помахами рук, перебіжками). В деяких випадках діти з синдромом Каннера не помічають батьків – говорять багато, але ніколи не звертаються до них, не дивляться в очі. У старшому шкільному віці приєднуються епілептичні напади. Супутня затримка розумового розвитку спостерігається у 2/3 пацієнтів.

Більшість батьків аутичних дітей та практиків відчувають, що аутисти хочуть спілкуватися, але не можуть. Для встановлення контакту з іншими людьми вони можуть використовувати такі своєрідні форми: ехолалію та безкінечні питання, відповідь на які вони знають самі і можуть практично не прислухатися до того, що кажуть співбесідники. Якщо аутична дитина падає на підлогу або б’ється головою об стіну, найчастіше це означає, що вона хоче щось змінити в своєму оточенні. На жаль, її спроби в комунікації настільки слабкі, що зрозуміти їх важко. Прояв безмежного дитячого відчаю та безвиході – самоагресія. Дитина-аутист, відчуваючи, що батьки наполягають на своєму, може непокоїтися, бити чи кусати себе, завдаючи фізичних ушкоджень.

Природа аутизму вивчена недостатньо, більшість авторів вважають, що цей синдром може бути ознакою різноманітних захворювань. Про роль органічної патології говорить часте сполучення аутизму з розумовою відсталістю та епілептичними нападами. У 8% виявляється синдром Мартіна-Белл (спадкове захворювання, що проявляється інтелектуальною недорозвиненістю та своєрідною мовою).

Цікава концепція, запропонована В. Лебединським та О. Нікольською. Вона полягає в тому, що через вроджену біологічну недостатність у аутиста ледве не з перших хвилин життя порушується активна взаємодія з середовищем (низький життєвий тонус) і понижується поріг емоціонального дискомфорту в контактах з зовнішнім світом (болісна реакція на звичайні подразники і підвищена ранимість).

Відмічено, що нерідко розлад виникає після внутрішньоутробної інфекції (краснуха, кір). Своє пояснення виникненню аутизму пропонує К. Сингх. Відповідно до його версії, віруси, потрапляючи в організм дитини, провокують вироблення антитіл до мієліну нервових волокон мозку, що розвивається, тим самим мають несприятливу дію на формування нервових шляхів.

Дехто розуміє аутизм як захворювання, представлене Гансом Аспергером в результатах опублікованої в 1944 р. дисертації, присвяченої “аутистичній психопатії” у дітей.

Признають високу значимість генетичних факторів (конкордантність у однояйцевих близнюків від 35 до 89%, у різнояйцевих – 0%).

Лише у невеликої частини пацієнтів розлад протікає відносно добре, можлива часткова компенсація і навчання в звичайній загальноосвітній школі. У деяких хворих у більш пізньому віці проявляються чіткі ознаки шизофренії. Хоча ранній дитячий аутизм докорінно відрізняється від симптому аутизму, який вперше описали для дорослих, хворих на шизофренію.

Важлива своєчасна діагностика аутизму, щоб як можна раніше розпочати реабілітацію дитини. Чим раніше з дитиною почнуть працювати спеціалісти, тим вищий відсоток (60-70%) дітей з аутизмом виходять на прийнятний рівень соціалізації. Одна з сучасних методик психофізичної (психофізіологічної) реабілітації таких хворих заснована на кореляції слухового та зорового аналізатора (обмеженням доступу візуальної і вербальної інформації – ДВЗА (дозоване виключення зорового аналізатора)).

Для лікування застосовуються спеціальні методи навчання (н-д, структуроване навчання), ігротерапія, казкотерапія, пісочна терапія, програми зміни поведінки, заняття з логопедом, фізична терапія та ерготерапія, методика Монтессорі, психотерапія, дієти. Важливе значення мають майстер-класи для батьків по спілкуванню з дитиною-аутистом.

У США вважається, що діти-аутисти абсолютно правильно сприймають навколишній світ – проблема у тому, що такі діти не можуть взаємодіяти з оточуючою реальністю. Принципово важливо розуміти, що це не хвороба, а хронічний стан, пов’язаний з особливостями будови та функціонування головного мозку. Система лікувальних заходів, які застосовують у США, передбачає певне медикаментозне лікування. Важається, що без застосування медикаментів усі педагогічні методики не матимуть належного ефекту.

На Україні у лікуванні аутизму застосовують медикаментозну терапію, яка опирається на діагностовані обмінні порушення.

Міжнародна група вчених (G. Novarino et al., 2012) не виключає, що їм вдалося вперше виявити потенційно виліковну форму аутизму (робота опублікована  6 вересня 2012 р. в журналі “Science”). Завдяки секвенуванню частини геному шести дітей, що страждають дуже рідкісною різновидністю захворювання, у всіх була знайдена мутація, через яку в організмі дуже низький рівень вмісту деяких незамінних амінокислот, дефіцит яких можна поновити спеціальною дієтою.

Таким чином, проблема аутизму являється комплексною, полікаузальною, розповсюдженою і такою, що зростає в геометричній прогресії. Головною причиною первинної дитячої інвалідності у найближчі три роки в Україні стануть розлади зі спектру аутизму (з 2006 по 2009 рік ця статистика зросла в 3 рази). Це виводить проблему у ранг важливої та актуальної, що вимагає її вирішення спеціалістами декількох профілів – психіатрів, невропатологів, генетиків.

Література:

  1. Городенчук З. Підступні несподіванки парацетамолу [АУТИЗМ] / З. Городенчук // З турботою про жінку. – 2018. – № 2. – С. 20-23
  2. Даніш Т. Діти дощу / Т. Даніш // Health medix. – 2013. –  №3-4. – С.45-47.
  3. Доленко О.В. Ранняя диагностика аутизма. Чья зона ответственности? / О.В. Доленко // НейроNEWS. – 2017. – № 5. – С. 11-13.
  4. Иммунологические аспекты расстройств аутистического спектра у детей / Д.В. Мальцев [и др.] // Дитячий лікар. – 2016. – № 6. – С. 10-17.
  5. Кирилова Л.Г. Розлади аутистичного спектра як ранні порушення нейророзвитку в дітей / Л.Г. Кирилова, О.О. Мірошников, І.О. Грабовенська // Журнал неврології ім. Б.М. Маньковського. – 2017. – N 1. – С. 71-78.
  6. Мальцев Д.В. Расстройства спектра аутизма у детей с дефицитом фолатного: монография / Д.В. Мальцев. – Киев: Издательство “Центр учебной литературы”, 2016. – 136 с.
  7. Марценковський І.А. Високофункціональні розлади аутистичного спектра: клінічний поліморфізм, коморбідність, особливості лікування / І.А. Марценковський, К.В. Дубовик // НейроNEWS. – 2016. – № 9. – С. 25-29.
  8. Огородник А.А. Харчові добавки під час вагітності можуть знижувати ризик розвитку аутизму / А.А. Огородник // Перинатологія та педіатрія. – 2017. – № 4. – С. 67-68
  9. Рахманов, В.М. Психотерапія та значущість психологічних досліджень в системі медичної та психосоціальної реабілітації дітей з аутизмом (А) і аутичного спектру розладами (АСР): (метод рекоментації) / Рахманов, В.М., Рахманов Р.В. – Дніпропетровськ: РВА Дніпро-VAL, 2012. — 59с.
  10. Рахманов, В.М. Психофізична реабілітація дітей з аутизмом (А) і аутичного кола розладами (АКР) : (метод. рекомендації) / Рахманов, В.М., Рахманов Р.В. – Дніпропетровськ: РВА Дніпро-VAL, 2012. – 55 с.
  11. Стратович Ю.А. Расстройство аутистического спектра у детей и подростков: актуальные вопросы и пути решения проблемы / Ю.А. Стратович // Раціональна фармакотерапія. – 2018. – № 2. – С. 55-58