Спленомегалія

 

selezinkaСелезінка сприяє сміху

Пліній.

Проблема селезінки

сповнена таїною

Камп.

Селезінка не належить до числа життєво важливих органів. Проте це зовсім не означає, що вона відіграє в організмі останню роль. Крім ретикулоендотеліальної системи, у селезінці знаходиться значна частина лімфатичної тканини. Спеціальна капілярна сітка селезінки бере участь у регуляції портального кровообігу. Таким чином, багатостороння діяльність селезінки керується складною регуляційною системою. Найважливішою є захисна функція селезінки, яка не лише захоплює і нейтралізує шкідливі речовини, але й утворює специфічні імунні тіла. Всупереч цьому, інфекційні хвороби у дорослих після спленектомії виникають не частіше і мають звичний перебіг. Звідси і висновок – захисна роль селезінки контролюється іншою частиною ретикулоендотеліальної системи.

Важливу роль селезінка відіграє і при аутоіммунізації. Це означає, що лімфоретикулярна система і плазматичні клітини в результаті генетичних або набутих властивостей утворюють антитіла проти власних клітин або органел організму. Після спленектомії при аутоімунній хворобі відмічається покращення стану чи навіть повне одужання. Із цього випливає, що селезінка є дуже важливим, хоч і не єдиним, місцем утворення антитіл. Ось чому селезінка має значення у трансплантаційному імунітеті і чому рекомендується у випадку пересаджування органа провести спленектомію.

Селезінка має значення і при органоспецифічних аутосенсибілізуючих процесах, таких як лімфоматозний зоб Хашімото, перніціозна анемія, грануломатозний орхіт тощо, коли посилюються її захисна функція.

Багато захворювань селезінки характеризуються збільшенням органу. Спленомегалія походить від слів splen – селезінка і megalo – великий. Є безліч причин збільшення органу. Спленомегалія може мати численні причини для виникнення. Вона може бути викликана порушенням кровообігу, накопиченням пігменту, гіпертрофією і гіперплазією, паразитарними захворюваннями, пухлинами, гноїнням та іншими патологічними станами, на які селезінка реагує збільшенням об’єму. Спленомегалії підлягають хірургічному втручанню, якщо консервативне лікування не дає позитивного результату.

Хірурги поділяють спленомегалії на дві групи: ізольовані і системного типу.

До групи ізольованих спленомегалій відносяться форми, при яких патологічний процес розвивається безпосередньо у селезінці без значних зрушень решти функцій організму. У цих випадках картина крові не змінена, жовтуха і пурпура відсутні. До цієї групи спленомегалій відносяться: збільшення селезінки при внутрікапсулярних розривах, перекрути її на ніжці з гострим чи рецидивним перебігом; пухлини, ехінококки, інфаркти, туберкульоз, гнійники, тромбоз і аневризми селезінки.

Для системних спленомегалій характерні пошкодження кровотворного апарату, внаслідок чого при цих спленомегаліях спостерігають недокрів’я, жовтуху, пурпуру та ін. До таких спленомегалій відносять: лімфогрануломатоз селезінки, генералізований лейшманіоз, збільшення селезінки при гемолітичній анемії, при есенціальній тромбопенії (хвороба Верлхофа), при хворобах Банті, Гоше, збільшення селезінки при цирозі печінки, при перніціозній анемії, при лейкемії.

Для ізольованої групи спленомегалій збільшення селезінки характерне через інфекції, пухлини чи під впливом різних механічних факторів. Для цих мегалій показані оперативні втручання.

До спленомегалій системної групи відносять збільшення органу, які пов’язані з патологією самої селезінки чи обумовлені захворюваннями крові і кровотворних органів. Збільшена селезінка рано чи пізно починає проявляти ознаки спотворювальної функції і тим самим із категорії ізольованої переходить у категорію системних спленомегалій.

Спленомегалія первинна, якщо вона викликається первинним захворюванням селезінки. Проте у більшості випадків вона має вторинний характер і приєднується до інших хвороб як один з симптомів. Наприклад, у дітей спленомегалія діагностується при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Тому у кожному окремому випадку важливо вияснити причину збільшення селезінки як у дорослих, так і у дітей.

Селезінка має науковий інтерес для біолога, як складний за своєю будовою орган, що має численні функції і багатосторонні взаємовідносини з різними системами живого організму. Цікавий цей орган і тим, що на різних етапах філогенезу і в різні періоди індивідуального розвитку селезінка відрізняється за своєю структурою і фізіологічною роллю у житті цілого організму. Для медиків селезінка представляє науково-практичний інтерес, тому що вплив цього органу на ряд захворювань дуже важливий. Тому тісна співдружність представників різних медичних спеціальностей (гематолога, терапевта, педіатра, хірурга, лікаря узд) дозволяє глибше проникнути у сутність захворювання, точніше визначити долю участі селезінки у тому чи іншому патологічному процесі, а відтак обирати способи боротьби зі спленомегалією.

 

Список використаних джерел

  1. Особливості діагностики первинної лімфоцитарної лімфоми селезінки [спленомегалія] / О.І. Дронов [и др.] // Онкология = Oncology. – 2015. – Т. 17, № 2. – С. 113-118.
  2. Роль спленэктомии при лечении больных миелофиброзом / А.Л. Меликян [и др.] // Терапевтический архив. – 2013. – T. 85, № 8. – С. 69-76.
  3. Спленизм – функция селезенки как органа, осуществляющего взаимосвязь систем кровообращения и кроветворения / В.И. Филимонов [и др.] // Патологія. – 2013. – № 2. – С. 92-96.
  4. Удаление селезенки при спленомегалии у гематологических больных / М.А. Силаев [и др.] // Хирургия. Журн. им. Н.И. Пирогова. – 2012. – N 8. – С. 55-59.