11 лютого — Всесвітній день хворого

Кожна людина хворіє і одужує по-своєму


Н.Д. Стражеско

Поняття “життя” і “здоров’я” часто зливають воєдино і вважають рівнозначними. Проте не варто думати, що здоров’я можна охарактеризувати просто. Кого варто вважати здоровим, а кого ні? Скоріше за все, здоров’я варто розуміти як правильне функціонування внутрішніх органів і гармонійний перебіг всіх основоположних життєвих процесів. Проте подібне трактування не має практичної цінності і навряд чи дозволить лікарю встановити діагноз.

У повсякденному побуті під здоров’ям найчастіше розуміють відсутність скарг на нього. “У мене нічого не болить, я — здоровий!” Таке визначення є вузьким і примітивним. Тому що є хвороби, які не викликають жодних скарг, принаймні на початковій стадії, проте, однак, наносять збиток працездатності і пристосовності організму. Міжнародна організація охорони здоров’я визначає здоров’я як цілком гарне тілесне, духовне і соціальне самопочуття. Це досить влучне і прогресивне формулювання, оскільки враховує соціальні аспекти здоров’я і хвороби.

Хто буде заперечувати, що здоров’я — це безцінне багатство? Щороку наука відкриває нові шляхи попередження і лікування хвороб, і це надає оптимізму. Повне викорінення хвороб — поки не реальна перспектива найближчого майбутнього медицини. Охорона здоров’я означає не тільки попередження (профілактику) хвороб, але й ефективне лікування (терапію), визначення захворювань (діагностику), а також дієвий догляд за хворими і відновлення їх працездатності (реабілітацію). Якщо знехтувати бодай одним з ланок ланцюга, система охорони здоров’я буде недосконалою.


“Здоров’я — це не все, але навіть все — це ніщо, якщо немає здоров’я”. Це висловлювання Шопенгауера. Проста гра слів вказує на ту першість, яке здоров’я особливо сьогодні займає в шкалі наших цінностей. Але навіть при відсутності стовідсоткового здоров’я не можна нехтувати життям.


Кожна хвороба має свої характерні риси. У кожного пацієнта “своя” хвороба з типовими тільки для неї болями, скаргами, труднощами, які він може сприймати інакше, ніж його сусід по палаті з тим самим діагнозом. І все-таки, зрозуміло, у різних пацієнтів однієї групи хвороб є загальні риси. Саме вони дозволяють займатися діагностикою. В підсумку будь-який діагноз грунтується на порівнянні. В кожному окремому випадку необхідні всебічні знання медицини і практичний досвід для правильної оцінки. Для того, щоб із численних варіантів лікування обрати правильний, точно визначити порушення функцій організму і методи їх приведення в норму.


Слід враховувати, що людина живе не у стерильному середовищі під скляним ковпаком. Будучи істотою не тільки біологічною, а й соціальною — людина знаходиться у постійних взаємостосунках з оточуючим середовищем, колегами, родиною, сусідами, відчуває при цьому радість і засмучення, відчуває хвилюванні і розчарування. Людина накопичує досвід, набуває знань, пристосовується до змін умов, закохується, сміється і плаче. Іншими словами, людину в жодному разі не можна розглядати як працюючу біологічну машину з запрограмованими процесами обміну речовин.


Відомо, що здоров’я — величина не постійна. Воно може погіршуватися, але може також зміцнюватися і відновлюватися. Для цього необхідні знання про нормальні фізіологічні процеси організму. Знання активізують прагнення до здорового способу життя.
Історія людей невід’ємна від історії природи, і в людині ми пізнаємо все різноманіття природи, її мінливість на протязі тисячоліть. Недооцінка вивчення людського минулого є ігноруванням самого принципу інформації — тобто відбитих в організмі кодів і структур як відображення взаємодії організму і середовища. Це реальна дійсність, анамнез патогенетичних механізмів, динаміка їх становлення.


11 лютого 1992 року Папа Іоан Павло ІІ започаткував цей день, як Всесвітній день хворого. У цей день суспільство покликано проявляти увагу і турботу про всіх хворих людей незалежно від їхнього захворювання. Цей день вселяє надію для всіх стражденних, адже саме в цей день у місті Лурд (Франція) людям явилась Богоматір, яка зцілила багатьох хворих.


Література
Баранова Л. М. Історико-етимологічний аспект дослідження синонімічного ряду лексем зі значенням “бути хворим” // Магістр медсестринства. – 2013. – №2. – С. 11-14.

Белокриницкий В. С. Причины болезней, пути профилактики в реформировании системы охраны общественного здоровья // Науковий журнал МОЗ України. – 2014. – №2. – С. 14-19.

Гоженко А. И. Современное состояние развития теории болезни (дискуссинонные заметки) // Науковий журнал МОЗ України. – 2014. – №2. – С. 5-13.

Дутка Р. Визначення поняття “здоров’я” та “хвороба” // Медичні науки : праці наукового товариства ім. Т. Шевченка. – 2017. – Т. 49, № 1. – С. 87-88.

Духовно-нравственные аспекты неизлечимой болезни / Ж. Д. Семидоцкая [и др.] // Медицина неотложных состояний. – 2018. – №1. – С. 26-29.

Петрова Н. Г. Теории болезни и саногенеза: от древности к современности // Східноєвропейський журнал громадського здоров’я. – 2015. – №1. – С. 166-167.

Ткаченко Е. И. Принципы формирования и профилактики заболеваний в процессе ноосферогенеза с позиции предиктивно-превентивно-персонифицированной медицины // Клиническая медицина : Научно-практический журнал. – 2013. – Т. 91, №6. – С. 77-80.

Філатова О. А. Хвороба як медико–психологічний і філософський феномен // Медицинская психология. – 2013. – Т. 8, №4. – С. 14-16.

Циммерман Я. С. Понимание и развитие философского наследия В. Х. Василенко: о социально–биологической сущности болезни // Клиническая медицина : Научно-практический журнал. – 2015. – Т. 93, №5. – С. 22-31.

Циммерман Я. С. Болезнь как явление природы человека: к пониманию и развитию философского наследия В. Х. Василенко. Часть 1 // Клиническая медицина. – 2014. – Т. 92, №3. – С. 10-19.

Циммерман Я. С. К пониманию и развитию философского наследия В. Х. Василенко: болезнь как явление природы человека. Часть 2 // Клиническая медицина. – 2014. – Т. 92, №4. – С. 5-12.